Випадкова зустріч з однокласницею відкрила мені правду про чоловіка, але я вирішила не видавати себе одразу

Діана підняла бутон зі столу, покрутила його в пальцях і поклала поруч із позовом.

— Майже шкода.

— Квітку? — спитала Оксана.

— Гроші, витрачені на неї.

Марта крізь сльози розсміялася. Сміх урвався й знову перейшов у схлип. Оксана підійшла, обійняла її. Діана постояла поруч, потім незграбно поклала долоню Марті на плече.

— Усе, — сказала Оксана. — Тепер він знає.

— І почне мститися, — прошепотіла Марта.

— Почне метатися, — поправила Діана. — Це інше.

Телефон Оксани задзвонив майже відразу. Сергій. Вона відхилила. Слідом дзвінок пішов Марті. Та вимкнула звук. Потім задзвонив телефон Діани.

— Наполегливий шанувальник, — сказала вона й теж скинула.

Повідомлення посипалися за хвилину. Оксані: «Ти зруйнувала сім’ю». Марті: «Не вір їм. Я приїду. Поговоримо». Діані: «Ми можемо вирішити наше питання окремо. Ти ж доросла».

Оксана попросила обох зробити скриншоти.

— Навіщо? — спитала Марта.

— Він сам пише характеристику.

Діана підняла склянку з водою.

— За грамотного автора.

Їсти вони не стали. Їжа охолола. Марта спробувала зібрати тарілки, але Оксана зупинила її.

— Потім. Спершу вирішимо, що далі.

План вийшов короткий. Марта не відчиняє Сергієві двері, якщо він повернеться. Діана найближчими днями не зустрічається з ним наодинці й готує вимогу про повернення грошей. Оксана пише адвокатці, що позов вручено, чоловіка попереджено, можливі емоційні реакції. Усі повідомлення зберігаються. Якщо з’явиться погроза — одразу дзвінок у поліцію.

Коли Оксана вийшла від Марти, надворі вже горіли ліхтарі. Вона викликала таксі. Перед очима стояв Сергій на порозі зі зламаною трояндою. Вона думала, що буде болючіше. Виявилося, біль уже стався раніше: біля кабінету лікаря, в нічному повідомленні, на фотографіях детектива. Сьогодні прийшло не руйнування, а підтвердження.

Телефон знову завібрував. Сергій писав: «Я їду додому. Ми поговоримо без твоєї свити».

Оксана одразу подзвонила Наталії Дорошенко.

— Він збирається в квартиру.

— Ви де?

— У місті. Діти в матері.

— Не зустрічайтеся з ним наодинці. Напишіть, що розмова тільки через адвокатку. Якщо почне ломитися, викликайте поліцію або просіть сусідів бути свідками. Замки поки не чіпайте, але майно перевірте за першої можливості.

— Я можу поїхати туди?

— Можете, якщо не сама.

Оксана подумала про Галину Петрівну й дітей. Не можна було зривати матір уночі. Сусідка знизу, Раїса Семенівна, майже завжди була вдома й знала Оксану з дитинства, коли та приїздила до бабусі.

Оксана набрала її.

— Раїсо Семенівно, вибачте за пізній дзвінок. Сергій може приїхати в квартиру. У нас конфлікт. Якщо почуєте шум, будь ласка, підніміться або подзвоніть мені.

— Та він уже тут, — сказала сусідка. — Хвилин п’ять як зайшов. Без машини, злий. Дверима грюкнув.

Оксана заплющила очі.

— Дякую.

— Допомога потрібна?

— Поки ні. Тільки будьте поруч.

Під’їжджаючи до дому, вона надіслала Сергієві: «Розмови тільки через адвокатку. Діти в бабусі. У квартирі прошу нічого не чіпати. Особисті речі забереш за погодженням».

Відповідь прийшла миттєво: «Це і моя квартира теж».

Оксана написала одне слово: «Ні».

Без пояснень, без виправдань. Проста правда тримала міцніше за довгі промови.

Таксі зупинилося біля під’їзду. Знайомий двір здавався чужим: дитячий майданчик, лавка, кущі бузку, вікна сусідів. Усе було звичним, тільки в її квартирі горіло світло в усіх кімнатах. Сергій ходив там, де раніше спали діти, де висіли Соніні малюнки, де Тимур ховав щоденник під стосом коміксів…