Я думав, що теща просто поживе в нас кілька днів, аж поки вночі не сталося дещо несподіване

Найнебезпечніший. Розмова поступово стала спокійнішою, особистішою. Валентина Павлівна питала, як він дає собі раду без Олесі.

Він спочатку відповідав жартами, потім — дедалі щиріше.

— Незвично, — сказав він. — Квартира без неї інша.

— Порожня?

— Так.

— Ти її дуже любиш.

Це прозвучало не як запитання. Роман подивився на фотографію у вітальні, яку було видно з кухні.

— Дуже.

Валентина Павлівна теж подивилася туди.

— Ти хороший чоловік, Ромо.

Він знітився.

— Не знаю, звичайний.

— Ні, незвичайний. Надійний, спокійний. Не скупий на турботу. Зараз таких чоловіків менше, ніж жінки вдають.

Він усміхнувся, але комплімент чомусь влучив просто в болюче місце.

— Олеся теж не подарунок.

— Звісно, не подарунок, — спокійно сказала Валентина Павлівна. — Вона характерна, вперта. Іноді надто впевнена, що світ має посунутися.

Але вона жива, гаряча. Їй потрібна була поруч людина, яка не влаштовуватиме пожежу щодня. — Тобто я вогнегасник? — Іноді це найкращий варіант для сім’ї.

Вони обоє розсміялися. Але сміх швидко стих. Валентина Павлівна дивилася на нього поверх келиха.

Погляд був теплий, уважний. Надто уважний, як здалося Романові. Він не міг сказати, що в ньому було щось неправильне, але була якась затримка, якась пауза довша за звичайну.

Він першим відвів очі. Після вечері вони разом прибрали посуд. Роман намагався допомогти, але Валентина Павлівна м’яко відсунула його від мийки.

— Іди відпочинь. — Я не інвалід. — Сьогодні майже так.

Жорстоко. Зате чесно. Вона швидко все вимила, витерла стіл, поставила тарілки сушитися.

Робила це без метушні, спокійно. Ніби повертала квартирі лад не лише зовні, а й зсередини. Потім вони перейшли до вітальні.

Валентина Павлівна запропонувала ввімкнути якийсь легкий фільм. Роман вибрав комедію, яку бачив уже двічі, але майже нічого не пам’ятав. Вони влаштувалися окремо.

Він на дивані, вона в кріслі навпроти, підібгавши під себе ноги. Фільм ішов фоном, про нього більше говорили. Іноді Валентина Павлівна вставала — принести води, поправити плед, відчинити вікно на провітрювання.

Щоразу, коли вона проходила повз, Роман відчував легкий аромат її парфумів. Ніжний, теплий, з ванільною ноткою й чимось квітковим. Він злився на себе.

Бо помічав. Бо взагалі не мав би помічати такі речі. Це мати його дружини.

Мати Олесі. Жінка, яка приїхала допомогти. Жінка, яка щойно готувала йому вечерю й казала, що він хороший чоловік.

Але мозок, утомлений, перегрітий, змучений самотністю й фотографіями Олесі, працював погано. Він чіплявся за деталі, яких краще було б не бачити. За лінію шиї, за теплий голос, за те, як тканина блузки рухалася, коли вона нахилялася за пультом.

За її спокійну впевненість. За схожість з Олесею, яка то з’являлася, то зникала. У якийсь момент Роман узяв телефон.

Повідомлень від дружини не було. Він сам відкрив чат, хотів написати щось просте. «У нас усе добре. Мама влаштувала мені нормальну вечерю. Люблю». Але чомусь не написав.

Не тому, що приховував щось. Приховувати було нічого. «Поки що».

Це слово спливло в голові саме собою, і Роман майже фізично скривився. «Поки що». Яка дурість.

Яка гидка, непотрібна, соромітна думка. Він заблокував телефон і поклав його екраном донизу. Близько одинадцятої вечора Валентина Павлівна уважно подивилася на нього.

Він розсміявся.

— Гарно сказано.

— Я серйозно. У тебе плечі підняті до вух.

— Мине.

— Не мине. Ляжеш спати й крутитимешся до третьої ночі.

Роман хотів заперечити, але розумів, що вона має рацію. Валентина Павлівна трохи нахилила голову.

— Я добре роблю розслаблювальний масаж. Хочеш, розімну плечі? Хвилин п’ятнадцять, без геройства.

Пропозиція прозвучала просто, по-домашньому, турботливо. І все одно всередині в Романа щось насторожилося.

— Не треба, правда. Я звик.

— «Звик» не означає «нормально», Ромо, — м’яко перебила вона. — Я тобі не операцію пропоную, просто плечі. Олеся б мене підтримала.

При імені дружини він одразу відчув себе дурним. Справді, що такого? Масаж плечей. Теща приїхала допомогти. Він утомився. Усе нормально. Усе має бути нормально… 👉👉👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» нижче👇👇👇