Я думав, що в неї давно все склалося, аж поки вона не розповіла, чому досі сама

— По-моєму, ти малюєш майже ідеальну людину. А такі варіанти рідко з’являються просто тому, що хтось склав список побажань.

Мар’яна відкинулася на спинку стільця, помовчала й заговорила про останнього хлопця. Вони зустрічалися близько пів року.

— Він отримував приблизно вісімдесят тисяч, працював у звичайній компанії. Усе мріяв відкрити свою справу, але нічого не робив. Лише розмови.

— І через це ви розійшлися?

— А як інакше? На такі гроші сім’ю не піднімеш. Дружина, діти, житло — це величезні витрати.

— А чому він має утримувати дружину повністю? Ти ж працюєш.

Вона різко підвела очі.

— Бо я збираюся народжувати. Під час вагітності й одразу після пологів я не зможу жити так, ніби нічого не змінилося.

— Багато жінок працюють майже до пологів, а потім повертаються за пів року або рік, — сказав я. — Хтось оформлює виплати, тимчасово урізає витрати, відмовляється від зайвого. Дитина й так забирає всю увагу.

Мар’яна скривилася.

— Я не хочу перетворювати декрет на виживання. Хочу бути з дитиною, але не перестати бути собою: ходити на доглядові процедури, зустрічатися з подругами, інколи наймати няню, щоб перепочити. Для цього потрібен чоловік, який забезпечить нормальне життя.

Я зітхнув. Розмова ставала неприємною, але зупинитися вже було важко…