Я думав, що в неї давно все склалося, аж поки вона не розповіла, чому досі сама

Я лишився за столиком із захололою кавою й неприємним осадом. З одного боку, я не хотів її зачепити. З іншого — не міг позбутися думки, що Мар’яна називала партнерством схему, де одна людина несе більшу частину фінансового тягаря, а друга очікує, що її внесок приймуть без запитань. У її уявленні чоловік мав заробляти вдвічі-втричі більше, утримувати дружину кілька років, лишатися вірним, уважним і ще допомагати по дому. А з її боку звучали дім, готування, діти й затишок. У голові це складалося не в рівні п’ятдесят на п’ятдесят, а радше у вісімдесят на двадцять.

Увечері я зателефонував друзям і розповів їм про зустріч. Остап, у якого дружина й двоє дітей, вислухав без здивування.

— Буває, — сказав він. — Дехто думає, що життя як у серіалі: чоловік приносить величезні гроші, дружина сидить удома й п’є каву з подругами. У нас інакше. Моя дружина працює, я працюю, разом закриваємо житло, дітей і витрати. Інакше не витягнули б.

Назар, холостяк, близько тридцяти, висловився жорсткіше:

— Я такі речі з’ясовую одразу. Питаю, чи планує дівчина повертатися до роботи після народження дитини. Якщо чую, що вона хоче надовго осісти вдома за мій рахунок, не продовжую. Не хочу ставати робочою конячкою.

Роман, одружений, але поки без дітей, говорив спокійніше: