«Я йду від тебе», — ніби нічого й не сталося, промовив чоловік за сніданком, залишивши Люду з трьома дітьми в орендованій квартирі

— Що ти збираєшся робити? — тихо спитала Лариса.

Із дитячої визирнув Максим і поцікавився, навіщо прийшла тітка Лара й чи дзвонив тато. Оксана відповіла, що подруга заскочила в гості, а батько поки що зайнятий. Хлопчик повірив і побіг до сестри. Лариса провела його поглядом, у якому змішалися жаль і лють.

— Не знаю, — зізналася Оксана. — У мене немає ні роботи, ні грошей, ні закінченої освіти. На руках троє дітей. За два місяці Вадим перестане платити за квартиру. До батьків я не поїду: в них одна кімната, батько після інсульту. Ми вп’ятьох там просто не вмістимося.

— А його батьки?

Оксана невесело всміхнулася. Лідія Степанівна й Павло Миронович ніколи не приховували, що вважають її недостатньо освіченою і надто простою для їхнього сина. За тринадцять років від них не було ні справжньої участі, ні теплого слова. Подарунки до свят виглядали обов’язковою формальністю, рідкісні візити супроводжувалися прискіпуванням, а трьох онуків свекруха примудрялася ставити невістці за провину.

— Просити їх я точно не стану.

Лариса розлила вино по склянках, але Оксана відсунула свою. Треба було нагодувати дітей, перевірити уроки й укласти молодшу. Подруга сказала, що Дарина допоможе, а сьогодні головне завдання Оксани — просто дожити до ранку. Потім до наступного. Так, день за днем, протриматися ці шістдесят днів і вигадати вихід.

Оксана все ж відпила трохи. Вино виявилося дешевим і кислим. Саме таким уявлялося їй майбутнє, яке раптом лишилося без опори. У дверях безшумно з’явилася Дарина й прихилилася плечем до одвірка.

— Мамо, він не повернеться, правда?

— Дарино, я поки що сама не знаю…

— А я знаю. Учора бачила його валізу в багажнику й зранку все чула. Я вже не маленька.

Оксана дивилася на худеньку дівчинку з розпатланими косами й не знаходила потрібних слів. Дарина підійшла ближче й сказала, що допомагатиме. Вони впораються — обов’язково, навіть якщо батько вирішив зникнути з їхнього життя.

Тоді Оксана нарешті заплакала. Закрила обличчя долонями, намагаючись не налякати молодших, а дванадцятирічна донька гладила її по волоссю й повторювала впевнено, наче доросла людина: у них усе вийде.

Перший тиждень минув у тумані. Оксана готувала, водила дітей до садка й школи, забирала їх, прала й вкладала спати, не помічаючи власних рухів. Уночі вона лежала з розплющеними очима й шукала мить, коли все пішло не так. Вадим не дзвонив і не писав. На рахунок надійшла обіцяна сума на утримання дітей — холодна офіційна виплата замість чоловіка й батька.

На восьмий день Оксана увімкнула старий ноутбук, куплений ще до народження Максима, і відкрила сайт із вакансіями. Комп’ютер завантажував сторінки болісно повільно, зате відмови життя підсовувало миттєво. Менеджерові були потрібні досвід і вища освіта, бухгалтерові — знання фахових програм, продавцеві-консультантові пропонували повний робочий день.

Повний день означав, що Софію нікому буде забрати із садка, Максима — зустріти після уроків, а Дарині доведеться постійно сидіти з молодшими. Дванадцять років поза роботою й незакінчений педагогічний інститут ніби замкнули перед Оксаною всі двері. Із корисних умінь вона тепер помічала лише здатність зварити їжу на кілька днів і непомітно заштопати дірку на дитячих колготках.

Софія видерлася їй на коліна й обійняла за шию.

— Мамусю, чому ти сумна? Знову думаєш про тата?

— Думаю, як нам далі жити, сонечко.

— А він приїде на мій день народження? Він обіцяв ляльку.

До дня народження лишалося три місяці. Оксана не знала, де вони на той час опиняться і чи вистачить у неї грошей бодай на недорогий подарунок. Вона поцілувала доньку й відповіла, що все стане зрозуміло пізніше.

На десятий день зателефонувала свекруха. Сухим діловим тоном Лідія Степанівна повідомила, що син розповів про розставання і вони з чоловіком хочуть побачити онуків. Домовилися на неділю, рівно на полудень. Перед тим як закінчити розмову, жінка звеліла Оксані не налаштовувати дітей проти батька: Вадим, за її словами, був хорошою людиною і мав причини піти.

— Які саме причини? — Оксана так сильно стиснула телефон, що заболіли пальці.

— Таке телефоном не обговорюють. До неділі.

Свекруха відключилася. Дарина, яка стояла у дверях із підручником, одразу здогадалася, хто телефонував, і сказала, що не хоче бачити бабусю з дідусем. Вони завжди принижували її матір, і дівчинка давно це помічала. Оксана обійняла доньку й усе ж попросила не відштовхувати їх: як би вони не ставилися до невістки, для дітей вони лишалися рідними людьми.

У неділю чорна машина зупинилася біля під’їзду хвилина в хвилину. Лідія Степанівна й Павло Миронович з’явилися в строгих пальтах, з однаково невдоволеними обличчями. Оксану привітали стриманим кивком, зате онуків розцілували. Навіть Дарину, яка терпіла обійми, не згинаючи спини.

Павло Миронович запропонував відвезти дітей у кафе на морозиво й тістечка. Софія спитала, чи поїде мама, але дід відповів, що їй корисно побути самій і відпочити. Коли машина рушила, Дарина озирнулася крізь заднє скло. Оксана всміхнулася їй, показуючи, що хвилюватися нема про що, а потім повернулася в порожню кухню й дала волю сльозам.

Із оплачених Вадимом двох місяців лишалося півтора, а рішення й досі не було. У цю мить телефон завібрував. Лариса написала, що придумала один варіант і ввечері все пояснить. Ідея видалася водночас простою, рятівною і майже божевільною: її тітка Олена Савеліївна шукала жінку, яка тричі на тиждень прибиратиме дім, готуватиме й купуватиме продукти.

— Тобто їй потрібна хатня робітниця? — Оксана відчула, як спалахнуло обличчя.

— Називай як хочеш. Робота займатиме пів дня, а платить тітка добре. Вона живе сама й може собі це дозволити.

Оксана почала відмовлятися, але Лариса різко її зупинила. Коли попереду виселення, а поруч троє дітей, гордість не оплачує рахунків. Ці слова зачепили, бо пишатися собою Оксана давно розучилася. У шлюбі вона поступово перетворилася на зручну тінь чоловіка — дружину, матір, господиню, але не окрему людину. Після довгої паузи вона спитала, коли можна прийти на співбесіду…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇