Я мовчки слухала їхні насмішки, сьорбаючи чай. Несподівана розв’язка одного дуже пафосного банкету

Услід за нею йшла мініатюрна дівчина в блакитному напівпальті й джинсах. Міша побачив ту, що підійшла, першим і зрадів.

— Ой, Ксюшо, привіт, ти зовсім не змінилася! Усі повернулися подивитися. Дівчина й справді виглядала, мабуть, молодшою за всіх інших.

Вона привітала поглядом кожного й скромно усміхнулася. — Привіт, хлопці. — Ну треба ж, а я не отримав від тебе відповіді, думав, що ти не прийдеш.

— Я писала, що буду, може, пропустив? — Та все може бути, — кивнув Міша. — Останнім часом така метушня була.

Ти проходь, пальто он на вішалку можна повісити. — Та ні, я краще тут, — сказала Ксюша й почала знімати верхній одяг. Погляд Аллочки на колишню однокласницю був водночас і презирливим, і уважним.

— Ха, от тепер я точно бачу, що це ти, — вигукнула вона. — Навіть раз на п’ятнадцять років не можеш вдягнутися нормально! На правому боці напівпальта дівчини була темна брудна пляма й відірваний кутик тканини, який до цього Ксюша прикривала сумкою.

— Та годі, — поблажливо махнула рукою Алла. — Можеш не приховувати, себе не переробиш. Як була обідранкою, так нею й лишилася.

За столом розсміялися, підтримуючи сказане. — Не здивуюся, якщо ти це пальто щойно знайшла на якомусь благодійному розвалі. Втім, на твою фігуру там точно є.

Там на нормальних жінок немає. Алла розправила плечі, ще раз наочно демонструючи, кого саме вона має на увазі. Міша весь цей час мовчав і розглядав колишню однокласницю.

На відміну від ровесниць, на Ксюші не було прикрас, блискіток і химерного одягу. Просто джинси й пуловер кольору слонової кістки, на вигляд явно недешевий. Та й саме пальто, хоч і порване, з плямою, не справляло враження викинутої речі.

Попри єхидство Алли, чоловік змушений був визнати, що Ксюша виглядала набагато свіжішою за всіх них. Від мовчазного споглядання колишньої однокласниці Мішу відірвав Денис. — А де твоя Настюха? — підсів він до товариша, подаючи тому келих пива.

— Настя? — усміхнувся той. — Та вона давно вже не моя. Ми з нею розлучилися, потім вона вискочила заміж за якогось іноземця й укотила кудись.

Чи то в Парагвай, чи то в Еквадор. Ти ж знаєш, у мене з географією кепсько. Але коли я їй написав про зустріч, вона передавала всім привіт, я вже розповідав дівчатам, поки тебе не було.

— Диви, а тут якесь популярне місце, видно, — Денис поглядом показав на двох високих широкоплечих чоловіків. Вони підійшли й сіли за столик неподалік від їхньої компанії та входу до банкетної зали з японцями. — Тільки не кажи мені, що в них ділова вечеря.

— Не скажу, — погодився Міша. — Схоже на охоронців. Напевно, тієї парочки, яку японці зустрічали.

Цікаво, чому наші місцеві хлопці, а не японці? — Та ти спробуй із такими впоратися, — усміхнувся Денис. — Правильно роблять.

Я працював в оперативних службах і точно знаю, що проти нашої людини з кулаками тільки наш амбал і потрібен. Скориставшись моментом, коли Денис пішов спілкуватися з іншими, а решта були зайняті розмовами, Міша підсів до Ксюші. — Радий, що ти прийшла.

Ти зовсім не змінилася. — А, так, ти вже це казав. — Я теж рада, — усміхнулася дівчина.

Аллочка он теж не змінилася. Як була єхидною, так і лишилася. Пробач їй цей недолік.

Я була певна, що так і буде. П’ятнадцять років багато чого навчили. — А от вона ніяк не може знайти себе в житті.

— А ти, — подивилася Ксюша йому в очі, — ти себе знайшов? Ти став справжнім чоловіком. Міша крякнув, намагаючись приховати своє збентеження від почутого компліменту.

— Ну, це я в залі хлопців треную після роботи. Треба виглядати чоловіком, щоб підлітки тебе слухали. — І як, виходить?

— Начебто так, мені подобається. — Чудово. А свої діти є?