Я мовчки витерла обличчя після образи чоловіка, бо знала: відповідь не забариться

Дарина прислухалася до себе.

— Нормально.

І, на диво, це була правда. Голова боліла, тіло нило, зап’ясток віддавав тупим болем, але всередині було спокійно. Не радісно, не легко — спокійно.

— Тоді став чайник, — сказала мати. — І поїж. Не можна починати нове життя на голодний шлунок.

Дарина прийняла душ, довго мила волосся, доки не зникло відчуття вчорашнього жиру. На кухні зварила каву, дістала сир, яйця, борошно, почала робити сирники. У квартирі було порожньо. Дивно порожньо. Але ця порожнеча не тиснула. Вона нагадувала кімнату після винесення старих громіздких меблів: ще незвично, зате стало більше повітря.

Коли сирники вже рум’янилися на пательні, у двері подзвонили.

Дарина завмерла. Серце неприємно кольнуло: Олег?

Вона підійшла до дверей і глянула у вічко. На майданчику стояла сусідка знизу, тітка Стефа — маленька сухенька жінка з вічно добрими очима й тонкою хусткою на плечах.

— Дариночко, добрий ранок, — сказала вона, коли двері відчинилися. — Ти вибач, що рано. У мене на кухні пляма на стелі. Не знаєш, звідки вода? Може, в тебе щось пролилося?

— У мене? — Дарина розгубилася. — Наче ні. Зараз подивлюся.

Вона зачинила двері й одразу пішла в туалет.

Там на підлозі стояла калюжа.

Бачок був тріснутий. По кераміці йшла нерівна лінія, з якої тонким струмком сочилася вода. Вочевидь, учора, коли Олег кричав і гатився в туалеті, він ударив по бачку. Той не витримав.

— Чудово, — сказала Дарина вголос. — Прощальний подарунок.

Вона перекрила воду, підставила таз, витерла підлогу, потім повернулася до сусідки й перепросила, пообіцявши все усунути. Тітка Стефа тільки сплеснула руками:

— Ти не переживай, дитино. Головне, щоб не прорвало. А пляма висохне.

Коли приїхала Оксана Григорівна, Дарина вже встигла подзвонити в обслуговуючу будинок службу, домовитися про сантехніка й залишити заявку в клінінговій компанії.

Мати зайшла в квартиру, поставила сумку, оглянула доньку з голови до ніг і міцно обійняла. Без зайвих слів. Просто обійняла так, що Дарина вперше за добу відчула себе не самотньою.

Потім Оксана Григорівна оглянула вітальню, пляму на килимі, тріснутий бачок, червоне зап’ясток доньки.

— Добре наслідив твій герой, — сказала вона. — Але це все ремонтується. Головне — ти стоїш на ногах і не збираєшся впускати його назад у дім.

— Не збираюся.

— От і молодець.

Вона закотила рукави й узялася прибирати, не питаючи дозволу. Дарина спершу намагалася допомагати, але мати посадила її за стіл.

— Їж. Я сказала.

Вони снідали на кухні. Сирники вийшли трохи сухуватими, але Оксана Григорівна їла з таким виглядом, ніби це найкраща страва у світі.

— Розлучення? — спитала вона, хоча відповідь була очевидна.

— Так. Сьогодні знайду юриста.

— Правильно. Квартира твоя, дітей немає, спільного майна майже немає. Довго тягнутися не повинно. Але щодо вчорашнього я б усе одно зафіксувала.

— Мамо, я не хочу кримінальних історій.

— І не треба. Але дільничному повідомити варто. Хай буде запис, що був конфлікт, напад, пошкодження майна. Якщо Олег потім заявиться з криками, у тебе вже буде підстава. Це не помста, Дарино. Це захист.

Сантехнік прийшов ближче до полудня. Похмурий чоловік із ящиком інструментів оглянув бачок і похитав головою.

— Міняти. Тріщина погана. Тут латати безглуздо.

Він назвав суму за новий комплект і роботу. Дарина відчула, як усередині неприємно стиснулося. Майже половина її місячної зарплати.

— Я оплачу, — сказала Оксана Григорівна, дістаючи гаманець.

— Ні, мамо.

— Так. Вважай подарунком на початок вільного життя. Не сперечайся.

Після сантехніка Дарина подзвонила в поліцію й попросила поговорити з дільничним. Вона не стала оформлювати повноцінну заяву, але докладно описала ситуацію: хапав за руку, кинув тарілку, зіпсував майно, потім розбив бачок у туалеті. Дільничний вислухав спокійно, уточнив адресу, сказав, що зв’яжеться з Олегом і проведе профілактичну бесіду.

Коли вона поклала слухавку, то відчула дивне полегшення. Вперше вона не просила Олега зрозуміти. Не чекала, що його мати схаменеться. Не намагалася вирішити все через почуття. Вона діяла за правилами. Ставила межі не словами, а фактами.

Удень приїхали фахівці з чистки. Двоє молодих чоловіків швидко розклали обладнання, обробили килим, вивели жирну пляму. Бабусин килим знову став чистим. Дарина дивилася на вологий ворс і думала, що інколи плями справді виводяться. Не самі. Не від часу. А коли перестаєш робити вигляд, що їх немає.

Увечері, коли квартира вже виглядала майже як раніше, Дарина відкрила ноутбук і знайшла контакти сімейного юриста, якого їй колись радила колега. Жінку звали Мар’яна Вікторівна. У неї було багато хороших відгуків, і Дарина записалася на консультацію.

Телефон спалахнув на столі.

«Мирослава Степанівна».

Дарина показала екран матері.

— Не бери, — сказала Оксана Григорівна.

— Ні. Візьму. Але на гучному зв’язку.

Вона натиснула кнопку.

— Слухаю…