Я помітила реквізити свекрухи в договорі продажу своєї квартири, а поява однієї людини в нотаріуса несподівано все прояснила

Оксана стояла з пластиковим стаканчиком у руці. Думки плуталися. Отже, безвідкличний вклад.

Тарасикові на борги за розбитий гідроцикл. А їй, власниці майна, — потроху за хорошу поведінку. Звичайна жінка в цей момент, можливо, почала б задихатися від обурення, телефонувати в поліцію або жбурляти у свекруху фікусом.

Але Оксана мала характер, загартований роками роботи в бухгалтерії спільного підприємства. Вона не вірила в драму — вона вірила в точний розрахунок, швидку реакцію й можливість усе повернути, не гаючи часу. Жінка зім’яла порожній стаканчик, кинула його в урну й твердим кроком повернулася до кабінету. Микола вже сидів за столом, тримаючи напоготові товсту перову ручку.

Він явно поспішав. Богдан гортав стрічку новин у телефоні. Слідом до кабінету квапливо вкотилися Людмила Вікторівна й Роман, начепивши на обличчя маски дбайливих родичів.

— Ну що так довго? Підписуй. — Богдан невдоволено цокнув язиком, прибираючи телефон. — Людина ж чекає.

Оксана сіла на своє місце. Вона не стала свердлити свекруху звинувачувальним поглядом, а просто посунула до себе свій примірник договору. Взяла зі столу синю кулькову ручку.

— Так, звісно, зараз підпишемо, — рівним, майже лагідним голосом промовила вона. Оксана відкрила четверту сторінку…