Я повела чоловіка вечеряти до свекрухи після того, як він переказав їй усі гроші, але за її дверима на нас чекала несподівана картина

Марта провела долонями по волоссю, повернула обличчю тривожний вираз і майже бігом увійшла на кухню. Остап уже встиг сісти за стіл і їв салат просто з миски, ніби сімейний бюджет щойно не пішов невідомо кому.

— Остапе! — вона схопила його за плече так різко, що він вдавився шматочком огірка. — Я додзвонилася в аварійну диспетчерську.

— У яку службу? — прохрипів він, кашляючи.

— По маминому будинку. Усе гірше, ніж вона сказала. Там не просто вода. Каналізацію підняло.

Остап перестав кашляти й завмер.

— Яку каналізацію? Вона ж казала про чисту воду.

— Ситуація змінилася. П’ятий поверх, Остапе. Рівень піднімається, аварійники не дають ради, допомоги чекати ніколи. Мама сама, по коліна в цьому жахітті. Вставай.

Він кілька разів кліпнув, ніби намагався знайти в її словах жарт, але Марта вже розчахнула комірчину. На підлогу полетіли два пластикові відра, стара помаранчева швабра, упаковка щільних будівельних мішків, ганчірки й величезний жовтий вантуз, що давно лежав без діла.

— Одягайся, — наказала вона, кинувши йому гумові рукавички.

— Куди?

— Рятувати матір. Ти ж не хочеш, щоб її змило до сусідів?

— Може, зачекаємо аварійну службу? Ми ж гроші вже віддали. Там, мабуть, сморід… антисанітарія…

— Служба не приїде. Ніхто не встигає. Взувай чоботи.

Із шафи вона витягла важкі рибальські чоботи, куплені Остапом кілька років тому й жодного разу не бачивші ні річки, ні багнюки.

— Март, надворі тепло. Я в них як дурень буду.

— Зате не попливеш у кросівках по нечистотах. Взувай.

У її голосі було стільки заліза, що заперечення в Остапа обсипалися самі собою. За п’ять хвилин він стояв у передпокої в болотяних чоботях до коліна, з двома відрами в одній руці й шваброю в другій. Вантуз Марта акуратно прилаштувала йому під пахву. Вигляд у чоловіка був такий, ніби його випадково призначили героєм безглуздого рятувального загону, а він іще не встиг відмовитися.

Сама вона вдягла старі джинси й худі, взяла ключі від машини й кивнула на двері.

— Уперед. Будемо ліквідовувати лихо…