Я повела чоловіка вечеряти до свекрухи після того, як він переказав їй усі гроші, але за її дверима на нас чекала несподівана картина

Марта сперлася стегном об стільницю й кілька секунд мовчала. Любов Миронівна, її свекруха, була жінкою міцною, галасливою й майже невразливою, але страждати вміла з театральним розмахом. За три роки шлюбу вона вже «вмирала» від таємничих головних болів, після яких чудово з’їздила в оздоровчий пансіонат; «ламала» ногу, що виявилася забитим мізинцем; страждала від невидимого шкідливого випромінювання, перемогти яке міг лише дорогий очищувач повітря. Але виманити всю суму, відкладену на машину, — це було вже не родинне вередування. Це був новий рівень вистави.

Остап дивився на дружину з чистою, майже дитячою впевненістю у власній правоті. Він рятував маму. Він був потрібен. Він виявився хорошим сином. Саме це було написано в нього на обличчі, і від того Марті стало не гаряче, а холодно.

— Добре, — сказала вона нарешті. — Іди помий руки. Я зараз.

Вона вийшла в передпокій, тихо причинила кухонні двері й дістала телефон. Плакати, бити чашки, кричати — усе це було безглуздо. Сльозами конверт не повернеш, а чашки потім купувати самій. Номер Наді, сестри Остапа, знайшовся одразу. Зі свекрухою в Марти стосунки давно трималися на крижаній ввічливості, зате із зовицею вони розуміли одна одну: Надя встигла виїхати від матері й не мала щодо неї жодних рожевих ілюзій.

У слухавці довго йшли гудки. Потім зашумів фен, почувся чийсь смішок, і Надя озвалася на ходу:

— Март, привіт. Аліно, голову трохи вбік, так, отак. Март, я на роботі, що сталося?

— Одне коротке запитання. Ти сьогодні мамі дзвонила?

— Годину тому. А що?

— Як у неї потоп? Уже плаває квартирою чи ще тримається на меблях?

Фен урвався на півслові. У слухавці запала пауза, потім Надя розреготалася так голосно, що Марта мимоволі відсунула телефон від вуха.

— Який ще потоп? У неї сухо, як у пустелі. Вона мені пів години розповідала, що в неї відкриваються фінансові потоки.

— Потоки, значить, — тихо повторила Марта.

— Ага. Вона тиждень тому притягла додому якогось наставника з жіночої сили й родових вібрацій. За паспортом Дем’ян, а просить звати його Яснозаром. Він їй наплів, що грошовий канал забитий кармічним пилом, а щоб прочистити, потрібна особиста сесія з кристалами й грошове підношення всесвіту. Зранку в мене випрошувала велику суму на чакри. Я сказала, хай чакри лікує подорожником і йде лісом.

Надя раптом замовкла. До неї дійшло швидше, ніж Марта встигла договорити.

— Тільки не кажи, що мій брат знову повірив.

— Усі заощадження, Надю. Увесь конверт. Віддав якомусь кур’єрові.

— Та щоб їх… — Надя різко видихнула. — Цей Яснозар має сьогодні ввечері до неї приїхати. Індивідуальна ініціація, вона хвалилася. Стіл збиралася накривати, підношення готувати. Март, вас розвели, як малих. Він зараз ваші гроші до кишені покладе, а маму змусить дихати животом у бік удачі.

Марта заплющила очі. На злість усередині вже не лишилося місця — там уже рухалося щось інше, спокійне й розважливе, як холодна вода під тонкою кригою.

— О котрій?

— О сьомій. Хочеш, я під’їду? Я йому ті кристали сама налаштую.

— Працюй. Я розберуся.

— Тоді Остапові від мене потиличника передай.

Марта скинула виклик і подивилася на годинник. Пів на шосту. Півтори години — більш ніж достатньо. Їй були потрібні не пояснення й не домашній скандал. Якщо Остап просто почує правду, він одразу почне захищати матір: її обдурили, вона переплутала, вона злякалася, вона не зі зла. Отже, він має побачити все сам. У фарбах. Так, щоб виправдання потонули раніше, ніж устигнуть спливти…