Я вийшла заміж, вважаючи себе безплідною, але за два місяці лікар сказала те, до чого я не була готова

На другому місяці після весілля я раптом втратила апетит. Спершу вирішила, що організм просто звикає до нового дому, нового режиму, нового життя. Потім мене почало нудити від жирної їжі. Запах смаженої цибулі, який раніше здавався домашнім і затишним, тепер викликав таку хвилю нудоти, що я тікала у ванну.

Вранці ставало найгірше. Я прокидалася, сідала на край ліжка й кілька хвилин збиралася з силами, ніби мені належало підняти важкий тягар. Олег питав:

— Дарино, що з тобою? Ти зовсім бліда.

— Мабуть, шлунок, — відповідала я. — Минеться.

— Сходи до лікаря.

— Не треба. Само вляжеться.

Тиждень я тягнула. Аж поки одного ранку не стала чистити зуби. Від смаку пасти мене так різко вивернуло, що я сповзла на холодну плитку й сиділа там, притискаючи долоню до рота. Сльози текли самі. Не від болю. Від думки, яка раптом з’явилася й одразу налякала мене.

Ні. Такого бути не може. Мені ж казали — майже неможливо. Мені стільки разів повторювали, що мій організм не здатен виносити вагітність, що я сама перетворила ці слова на закон.

Але думка не відступала. Вона стояла всередині, як тихий стукіт у зачинені двері.

Того ж дня я потай зайшла в аптеку й купила два тести. Вдома, дочекавшись, коли Олег поїде у справах, зачинилася у ванній. Руки тремтіли так сильно, що упаковка ніяк не хотіла рватися. Коли на першому тесті проступили дві смужки, у мене похололо в грудях.

Помилка. Звісно, помилка.

Я зробила другий. Знову дві смужки.

За пів години я вже стояла в іншій аптеці й купувала тест іншої фірми. Потім знову замкнулася у ванній. Результат був той самий. Дві чіткі лінії, від яких увесь світ раптом утратив звичні обриси…