Різне

Я запізнилася на зустріч випускників і зіткнулася з минулим, яке вважало себе переможцем

Перевірка тягнулася майже тиждень. Оксана працювала як завжди, але щоранку заходила у відділення з тягарем у грудях. Вона знала, що не винна, знала, що доглядала пацієнтку уважно, терпляче, навіть коли та вередувала й вимагала неможливого. Та знання не захищало від страху. Робота була єдиним постійним доходом. Втратити її означало лишитися з квартирою, сином, боргами й порожніми руками.

Наприкінці тижня Григорій Маркович знову покликав її.

— Усе закрито, — сказав він. — Скарга не підтвердилася. Родичі намагалися вибити для себе пільги й безплатні послуги погрозами.

Оксана кивнула, але полегшення прийшло не відразу. Надто виразно вона побачила, як легко чужа брехня може поставити її на край.

Того ж вечора, забираючи Данила зі школи, вона помітила, що син незвично тихий. Зазвичай він розповідав про тренування, про друзів, про те, що задали з математики. Тепер ішов поруч, дивлячись під ноги.

— Данику, що сталося?

— Нічого.

— Я ж бачу.

Хлопчик довго мовчав, потім випалив:

— Гліб сьогодні сказав, що в мене немає тата. Усі сміялися.

Оксана зупинилася. Їй захотілося обійняти сина так міцно, щоб ніхто більше не зміг його образити.

— У тебе є я.

— Але чому в інших є тати, а в мене немає?

— Так склалося, малий. Він пішов, коли ти був зовсім маленький.

— Він поганий?

Оксана не хотіла отруювати сина ненавистю, але й робити з Руслана героя не могла.

— Він людина, яка обрала інше життя, — сказала вона нарешті. — Але ти ні в чому не винен. Ніколи так не думай.

Удома вони вечеряли простою кашею з котлетами. Данило їв мовчки, а Оксана знову й знову поверталася думками до його запитання. Після вечері у двері подзвонили. На порозі стояла Леся з пакетом фруктів.

— Можна?

— Звісно. Щось сталося?

Леся пройшла до кімнати, сіла на диван і озирнулася.

— Затишно в тебе. По-справжньому.

— Ти прийшла хвалити мої фіранки?

— Ні. Я про Руслана.

Оксана напружилася.

— Ще що?

— Інна подала на розлучення. Уже кілька тижнів як.

Оксана не відразу знайшла, що відповісти.

— Вони ж недавно одружилися.

— Три роки тому. Кажуть, він їй зраджував. І характер у нього, сама знаєш, не подарунок. Принижував, хамив, усе вивертав так, ніби винна вона.