Як два келихи шампанського назавжди змінили моє сімейне життя

Слова прозвучали так упевнено й страшно, що в Ольги по спині пробіг крижаний холодок. Вона хотіла розсміятися, сказати щось на кшталт «ви помилилися адресою», але язик прилип до піднебіння. «Звідки ви знаєте про шампанське?» — нарешті видихнула вона.

Ворожка нічого не відповіла. Вона тільки сильніше стиснула її зап’ястя, так що нігті злегка вп’ялися в ніжну шкіру. «Не пий зі свого келиха, просто поміняй і мовчи».

«Ні слова йому, жодного звуку. Інакше лихо прийде набагато швидше, ніж ти думаєш». Жінка відпустила руку так само різко, як і схопила.

Ольга відсахнулася, нервово потираючи зап’ястя, на якому лишилися червоні сліди. Незнайомка вже відвернулася, кутаючись у темну хустку, і пішла вздовж бульвару, наче нічого й не сталося. Її постать дуже швидко розчинилася серед звичайних перехожих.

Ольга стояла нерухомо ще цілу хвилину, відчуваючи, як калатає серце. Навколо все було як і раніше: діти бігали алеєю, літня пара годувала голубів, хтось сміявся, розмовляючи телефоном. Звичайний тихий вечір, але всередині неї щось назавжди зсунулося.

«Яка дурниця, — думала вона, помітно пришвидшуючи крок. — Це просто божевільна стара, яких дуже багато». Такі люди завжди говорять про лихо, щоб налякати перехожих і витягти з них гроші.

А про шампанське — ну, багато чоловіків приносять ігристе вино дружинам. Стара просто влучила пальцем у небо. Але пророчі слова про гіркі сльози й велике лихо все одно дзвеніли у вухах.

Удома вона поставила сумку з хлібом і сиром на кухонний стіл і спробувала хоч трохи відволіктися. Дівчина ввімкнула тиху музику й почала нарізати овочі для салату. Олексій мав повернутися з роботи за годину-півтори.

Ще вранці він писав, що хоче зробити сюрприз. «Щось особливе тільки для нас двох», — написав чоловік і поставив смайлик у вигляді сердечка. Ольга всміхнулася екрану телефона, але ця усмішка вийшла дуже натягнутою.

Вона впіймала своє відображення у великому дзеркалі передпокою. На неї дивилася молода, красива жінка зі злегка переляканими очима й темним волоссям, зібраним у вільний хвіст. «Що зі мною? — подумала вона. — Через одну вуличну стару я вже так сильно нервую».

Вона спробувала міркувати якнайтверезіше. Олексій щиро любив її. Це було видно з усього: з того, як він обіймав її вранці, як готував каву саме так, як вона любила, як шепотів на вухо ніжності.

Вони познайомилися півтора року тому на веселому корпоративі в спільних друзів. Тоді він незграбно розлив вино на її сукню, а потім увесь вечір вибачався й смішив її історіями зі студентського життя. Відтоді їхні стосунки розвивалися легко й абсолютно правильно.

Весілля було доволі скромне, але дуже тепле. Батьки плакали від переповненого щастя, а близькі друзі виголошували душевні тости. Не було жодних лихих передвістів, жодних темних тіней.

І все ж Ольга сіла на стілець біля вікна й задумливо подивилася на вулицю. Сонце вже майже зайшло, і вечірнє небо стало темно-синім. Вона згадала, як ворожка дивилася на неї: не як розважлива шахрайка, а як людина, яка справді боїться за чуже життя.

У цьому важкому погляді не було користі, лише чиста тривога. А якщо ні, то все це просто нісенітниця. Отруїти?

Навіщо йому взагалі це робити?