За дверима стояв бездомний старий
Василь Петрович уже збирався йти. «Куди ви?» — здивувалася Марина. «Досить мені у вас сидіти».
«Я й так два дні всім заважаю». — «Ви нікому не заважаєте», — сказала Оксана. «У мене місце є».
«Сьогодні сторож обіцяв пустити». Оксана хотіла сперечатися, але Василь заперечив: «Не хвилюйтеся».
«Якщо знадоблюся, телефон у мене заряджений». Марина сунула йому пакет із їжею. «Це хоча б візьміть».
«Візьму, а то ви не відчепитеся». Він пішов, пообіцявши вранці повідомити, де перебуває. Оксана провела його до під’їзду.
Повертаючись, вона побачила пропущений дзвінок від Анни Полякової. Передзвонила відразу. «Анно, що сталося?» У слухавці кілька секунд чулося лише дихання.
«Оксано, мені Мельник дзвонив». — «Коли?» — «Щойно. Спитав, чи була я сьогодні в Кравченка».
«Я сказала, що службові розмови не обговорюю». Голос Анни здригнувся. «А потім він сказав: „Подумай добре, Анно Володимирівно. Документи іноді губляться. А люди потім дуже шкодують, що полізли туди, куди їх не просили“».
Оксана зупинилася посеред передпокою.
«Більше з ним нічого не обговорюй. Зараз дзвони Левченкові». — «Оксано, мені страшно».
«Анно, слухай мене. Нікуди сама не ходи й не зустрічайся з ним. Подзвони Дмитрові Олександровичу».
«Прямо зараз». — «Добре». Зв’язок обірвався.
Доти Мельник захищався. Тепер він почав тиснути на людину, здатну підтвердити фінансову частину історії. Оксана дивилася на згаслий екран телефона й розуміла: старі договори лякали Романа значно сильніше, ніж підкинуте листування.
Наступного дня Анна Полякова прийшла до офісу раніше, ніж звичайно. Біля турнікета на неї вже чекав Максим Ткаченко. Він не ставив запитань у холі, лише провів співробітницю до невеликої переговорної служби безпеки, де були Левченко й Олена Шевченко.
Анна виглядала так, ніби майже не спала. Вона поклала телефон на стіл і простягнула аркуш. «Я відразу записала його слова, щоб потім нічого не переплутати».
Запису самої розмови не було. Шевченко зафіксувала пояснення й відомості про виклик, а Левченко попередив: «Якщо Мельник подзвонить знову, жодних особистих зустрічей». — «Він може зробити винною мене».
«Платежі ж проводив фінансовий відділ». — «Рішення щодо договорів ухвалювали не ви. Кажіть правду й збережіть документи».
До дев’ятої години відомості про дзвінок передали Руденкові разом із доповненням до матеріалів. Слідчий не обговорював зі співробітниками, що має намір робити далі. Він лише попросив не видаляти повідомлень, не змінювати файлів і не намагатися самостійно добувати докази…
