За п’ять років чоловік вирішив повернутися до дружини, певний, що вона зрадіє. Та повернення виявилося зовсім не таким, як він уявляв

— Я вже три роки не працюю в школі. Відкрила дитячу мовну студію. Тепер у неї три філії в місті.

Вона сіла навпроти нього на високий стілець.

— Квартиру купила без кредиту. Були заощадження, та й справа приносить добрий дохід.

Андрій не відразу знайшовся з відповіддю. Три філії? Заощадження? І жодної іпотеки? Він бачив перед собою знайоме обличчя, чув знайомий голос, але поєднати почуте з колишньою Оксаною не міг. Проста вчителька, яку він звик не помічати, сама досягла всього цього. Слова привітання довелося буквально видушувати із себе: до подиву вже домішувалася заздрість.

— Ну що ж, молодець. Тепер бізнесом займаєшся. Я радий, справді. А я, Оксано, весь цей час намагався знайти себе. Багато чого за цей час зрозумів.

Він подався до неї, намагаючись, щоб погляд став сумним.

— Дурень я був. Мене тоді закрутило: здавалося, піду — і відразу заживу цікавіше. Побігав, помотався… А все виявилося порожнім. Усе вартісне в моєму житті було пов’язане з тобою. Ти ж одна мене по-справжньому любила. Усі ці п’ять років я згадував нас із тобою.

В її обличчі нічого не змінилося. Андрій чекав бодай зітхання, але Оксана лише уточнила:

— Усі п’ять років?

— Щодня, — не затинаючись, збрехав він. — Пробач мені, Оксано. Я прийшов, бо хочу все виправити. Давай спробуємо спочатку, залишимо погане позаду. Ми ж не чужі одне одному. У нас за плечима сім спільних років, вони нікуди не поділися.

Вона витримала паузу.

— Річ не в мені, Андрію. З іншими в тебе не склалося, от ти й повернувся. Не тому, що сумував п’ять років. Просто тепер тобі нікуди подітися…