За п’ять років чоловік вирішив повернутися до дружини, певний, що вона зрадіє. Та повернення виявилося зовсім не таким, як він уявляв

Першу секунду Андрій просто дивився, не знаходячи слів. Біла блузка, вільні шовкові штани графітового відтінку. Замість маленького хвостика — каре, що м’яко окреслювало обличчя. Оксана виглядала так добре, що його заготовлене привітання вилетіло з голови.

— Здрастуй, Андрію. Що привело?

Ні тремтіння в голосі, ні сліз. Так спокійно зустрічають кур’єра. Він поспішно всміхнувся й виставив букет перед собою.

— Привіт, Оксаночко, — промовив він м’яким, трохи винуватим тоном. — Їхав повз, вирішив зазирнути. Скільки ж ми не бачилися! Це тобі.

Вона подивилася на троянди, але рук до них не простягнула. Андрій так і тримав букет перед собою, чекаючи, що вона його візьме.

— Заходь. Ваза на тумбі, постав туди квіти.

Роззувшись, Андрій поставив букет у скляну вазу. Просторий передпокій був м’яко освітлений, пахло дорогими парфумами із сандаловою нотою. Речей небагато, усе дібране; ні старих меблів, ні дешевих килимків. Він пройшов слідом за господинею й опинився у вітальні, поєднаній із кухнею.

За величезним вікном лежало вечірнє місто. Темно-сірий диван, кухонний острів із кам’яною стільницею. На столі стояв розкритий ноутбук, поруч — якісь матеріали, схожі на роздруківки презентацій.

— Оце ти розгорнулася! — Андрій поставив коньяк із цукерками на острів. У голосі мимоволі прозвучало захоплення. — Значить, гроші за нашу двокімнатну сюди пішли? Дивлюся, добре влаштувалася. Для вчительки навіть дуже непогано. Тільки таку іпотеку потягнеш?

Оксана дістала дві склянки, наповнила їх водою з фільтра. Одну посунула до нього…