За п’ять років чоловік вирішив повернутися до дружини, певний, що вона зрадіє. Та повернення виявилося зовсім не таким, як він уявляв

Від її спокійної відповіді Андрієві стало не по собі. Оксана не звинувачувала його, а ніби пояснювала очевидне: навіщо він з’явився до неї з подарунками. Андрій мимоволі сіпнувся; на обличчі проступили червоні плями. Він одразу ж спробував приховати незручність за усмішкою.

— Оксано, ну навіщо одразу так погано про мене думати?

Махнув рукою, зобразив утомлений зітх.

— Так, з Мариною вийшла помилка. Не заперечую. Але зізнатися в цьому теж не кожен зуміє, для цього потрібна сміливість. Я ж не став бігати й ховатися. Прийшов відкрито, як є, нічого не приховуючи. Навіть квіти приніс. А ти зі мною ніби з чужим розмовляєш.

— Ти й став для мене чужим, Андрію.

Андрій підвівся, уже не дбаючи про м’якість голосу.

— Після семи років? Ти тільки подумай, що кажеш! Ми навіть на диван разом гроші складали — забула? А хто в твоєї мами на дачі дах перекривав? Я, власними руками! І після всього цього — чужий? Невже ти до мене зовсім нічого не відчуваєш? Стільки прожили, а в тебе ні пам’яті, ні серця!

Оксана теж підвелася, але залишилася біля кухонного острова…