Заблукавши в лісі, хлопчик побачив прив’язану до дерева вагітну жінку. Ця зустріч ПЕРЕВЕРНУЛА життя обох……

Вона дістала запечатаний лист.

— Зв’язок тут майже не ловить. Я написала листа. Віднеси його на пошту. Тільки нікому не кажи. Просто опусти в скриньку. Я дам гроші на марки, добре?

Міша кивнув. Цікавість одразу заворушилася всередині, але він розумів: якщо жінка не розповідає, значить, має на те причину.

На пошті він зробив усе так, як вона просила. Купив потрібні марки, акуратно наклеїв, кинув конверт у скриньку. Уже вийшовши на вулицю, він озирнувся на будівлю й довго думав, кому міг бути цей лист. Прохання про допомогу? Повідомлення рідним? Щось важливе, через що вона так хвилювалася?

Але це була не його таємниця.

Коли Міша повернувся до Ларисиного дому, на подвір’ї лунали п’яні голоси. Тітка сиділа з якимось чоловіком, сміялася надто голосно, говорила невиразно й різко. Міша зупинився біля хвіртки й одразу зрозумів: заходити не варто. У такі вечори його майже завжди виганяли. Лариса казала, що він заважає їй влаштовувати особисте життя, хоча хлопчик ніяк не міг зрозуміти, чим саме заважає. Чоловіки в неї з’являлися й зникали. Ніхто не затримувався надовго.

Він повернув назад до баби Ніни.

Там було тепло. Молода жінка сиділа на кухні, баба Ніна щось розповідала, і обидві неголосно сміялися. У цьому домі все здавалося простим і спокійним. Міша вкотре впіймав себе на думці, що тут він почувається куди живішим, ніж у рідної тітки.

Пізніше, коли він заснув, баба Ніна й молода жінка лишилися на кухні.

— Шкода його до болю, — сказала старенька, дивлячись у бік кімнати, де спав хлопчик. — Зовсім дитина, а життя його ніби навмисне б’є. Тільки трохи вибереться — знову удар.

Молода жінка поклала долоню на живіт.

— Він ваш онук?