Замість мого нового авто відгукнулася машина свекрухи, а чоловік миттю зник за шторами

Молодий інспектор підійшов до вікна. Валентина Олегівна опустила скло й надала обличчю поблажливого виразу.

— За що мене зупинили? Правил я не порушувала. Мені до знайомої треба, у неї полуницю пора збирати.

Представившись Бондаренком, поліцейський попросив водійські документи й звелів заглушити двигун. Жінка демонстративно порилася в сумці, вручила йому старі права та реєстраційну картку. Інспектор звірив номери, ще раз подивився на фотографію, потім на ім’я власниці.

— Валентина Олегівна Савченко?

— Я. Тільки не сподівайтеся, що стану комусь платити за вигадане порушення.

— Вийдіть з автомобіля.

Тон поліцейського змінився. Від поста до них уже прямував його напарник.

— Навіщо мені виходити? — обурилася жінка, хоча двигун таки вимкнула.

— Десять хвилин тому цей автомобіль оголошено в розшук за заявою власниці, Марини Юріївни Савченко. Ви керуєте машиною, яку забрали без її згоди.

Зміст почутого дійшов до Валентини Олегівни не відразу. Вона вибралася назовні, тримаючись за дверцята.

— Яке ще викрадення? Це машина моєї невістки. Я ненадовго взяла її, син дав ключі!

— Ваш син зазначений власником?

— Ні, але він її чоловік. У родині все спільне. І взагалі, у мене розсада.

Інспектор сухо пояснив, що родинні зв’язки не дають права розпоряджатися чужим транспортом, а за таке порушення передбачено кримінальну відповідальність. Поки він говорив, другий поліцейський зупинився поруч, а Бондаренко відступив від відчинених дверцят, уважно стежачи за руками жінки. Кросовер мали відправити на спеціальний майданчик, а її — доставити до найближчого відділку для з’ясування обставин.

Валентина Олегівна закричала, вчепилася в рукав поліцейського, почала погрожувати скаргами й тут-таки заговорила про свій тиск. Коли вона відмовилася заспокоїтися, другий інспектор надягнув на неї кайданки. До поста вже під’їжджав евакуатор, і свекруха нарешті зрозуміла, що скандалом повернути собі відчуття безкарності не вдасться…