Жінка мовчки стала біля труни чоловіка й вилила на неї вміст відра

Вона завмерла, вдивляючись у послання. Холодний липкий страх поповз спиною: за її розслідуванням стежили. Однак крізь тривогу пробивалося пекуче відчуття тріумфу — отже, вона й справді намацала їхнє вразливе місце.

Для подальших дій потрібна була неабияка відвага. Анна наважилася на нічну вилазку туди, де все обірвалося. Озброївшись потужним ліхтарем, фототехнікою та блокнотом, вона вирушила на берег. Нічний вітер свистів у кронах, волога земля чавкала під черевиками, а вузький промінь вихоплював із густого мороку мокре каміння й пом’яті стебла очерету.

Саме тоді її погляд зачепився за вузьку стежку між кущами. При денному світлі її можна було б прийняти за звірину стежину, але зараз вона здавалася ключем до всього. Прохід спускався до самої кромки води, і інтуїція буквально кричала Анні: відповіді заховані тут.

Унизу виявилися ветхий причал, залишений кимось плоскодонний човен і глибокі борозни від протекторів, які вщент розбивали версію правоохоронців. Повітря було просякнуте запахом твані й іржі. Розгрібаючи мокрий бруд під ногами, вона натрапила на наполовину втиснуту в мул металеву скриньку.

Пальці тремтіли, коли вона зривала замок. Усередині лежала текa з документами. Волога встигла попсувати краї аркушів, але суть текстів залишалася цілком зрозумілою. Ці папери були прямим доказом грандіозної інсценізації.

Дорогою назад Анну накрило ясне усвідомлення власної правоти. Але слідом прийшла крижана думка — відтепер вона перетворилася на живу мішень для тих, хто затіяв цю смертельну гру.

Замкнувши двері на всі замки, вона впала за стіл, висипавши брудні папери поверх своїх схем. Кожна прочитана сторінка скорочувала дистанцію до розгадки. Відчай остаточно переродився в залізну волю, первісний страх поступився місцем розважливій пильності, а біль викував із неї бійця…