Жінка повірила в смертельний діагноз, аж поки випадково не почула розмову чоловіка про його справжній план
Повернувшись на фабрику, Наталія застала Вадима біля вікна. «Де ти була?» — запитав він. «У кімнаті відпочинку стало душно», — відповіла Наталія.
«Пройшлася подвір’ям», — додала вона. «Галина тебе не бачила», — заперечив Вадим. «Вона зобов’язана стежити за кожним моїм кроком?» — запитала дружина.
«Я хвилювався». Наталія торкнулася скроні. «Мені гірше».
«Відвези мене додому», — попросила Наталія. «Звісно», — відповів Вадим. Перед від’їздом вона попросила Галину передати Марині всі договори з компанією Руденко.
Секретарка нічого не запитала, лише кивнула. Удома Вадим уклав дружину в спальні й запнув штори. «Поспи».
«Увечері прийде Савченко. Він принесе договір із закордонним центром, розрахунок лікування і реквізити. Усе буде».
Чоловік нахилився, поцілував її в чоло й вийшов. За кілька хвилин грюкнули вхідні двері. Наталія підвелася, перевірила вікно й зателефонувала до приватної клініки.
Адміністраторка повідомила, що копії картки готові, а скельця і блоки затримуються в лабораторії. «Дайте письмову відповідь із зазначенням причини затримки», — зажадала Наталія. «Такі довідки оформлює завідувач».
«З’єднайте мене з ним». Після недовгого очікування Савченко відповів: «Навіщо ви здіймаєте галас? Закордонні лікарі не почнуть лікування без перегляду».
«Матеріали привезуть завтра», — пообіцяв Савченко. «Вадим сказав, що ви хочете додаткову оплату за терміновість», — відповіла Наталія. На тому кінці запала тиша.
«Я нічого такого не казав», — заперечив Савченко. «Дивно. Чоловік запевняв, ніби без окремої винагороди ви не прискорите видачу», — сказала Наталія.
«Наталіє Петрівно, не обговорюйте зі мною чужі фантазії», — роздратовано відповів Савченко. «Тоді підготуйте все безкоштовно, як і зобов’язані», — зажадала Наталія. Вона зберегла розмову.
Савченко зателефонував знову, але Наталія не відповіла. Потім подзвонила Інні. «Мені треба уточнити одне питання».
«Вадим хоче оформити попередню угоду на себе?» — запитала Наталія. «З чого ви взяли?» — здивувалася Інна. «Він сказав, що після лікування мені буде важко керувати майном. Можливо, доведеться видати йому довіреність із розширеними повноваженнями». Інна заговорила обережніше.
«Для угоди достатньо вашого особистого підпису», — сказала Інна. «Тоді навіщо чоловік просив мій паспорт і свідоцтво про шлюб?» — запитала Наталія. «Не знаю», — відповіла Руденко. «Він також сказав, що після продажу сам розподілить гроші між лікуванням та іншими витратами», — провадила Наталія.
Інна помовчала. «Я уточню в нього», — пообіцяла вона. «Тільки не кажіть, що я телефонувала», — попросила Наталія.
«Вадим нервує, коли я ставлю запитання», — додала Наталія. «Звісно», — відповіла Інна. Наталія поклала телефон на стіл.
Тепер лікар міг запідозрити чоловіка у спробі лишити його без обіцяної плати, а Інна сумнівалася, чи отримає свою частку. О четвертій годині зателефонувала Ірина Семенівна: «Наталіє Петрівно, приїжджайте до центру».
«Нам передали відомості за номером дослідження. Подробиці телефоном обговорювати не можна», — повідомила Ірина Семенівна. «Це пов’язано з іншою пацієнткою?» — запитала Наталія. «Приїжджайте».
У лікарні Наталію провели до завідувачки. На столі лежали висновки Савченка і відповідь лабораторії. «Номер гістологічного дослідження існує», — сказала Дорошенко.
«Однак він зареєстрований не на ваше ім’я. Лабораторія почала внутрішню перевірку й повідомила медичну установу, яка направляла матеріал», — провадила Дорошенко. «Хто справжня пацієнтка?» — запитала Наталія. «Я не маю права розкривати чужі дані».
За дверима пролунав жіночий голос: «Поясніть нарешті, навіщо мене викликали. Мені два місяці тому сказали, що все доброякісне».
Ірина Семенівна вийшла в коридор. За кілька хвилин хтось заплакав. За чверть години двері відчинилися.
До кабінету зайшла сорокарічна жінка в недорогому сірому пальті. Темне волосся було зібране гумкою, під очима — хвороблива синява. Поруч стояв худенький підліток із рюкзаком.
«Це ви отримали мої аналізи?» — запитала незнайомка. Дорошенко зупинила її: «Світлано Андріївно, я не підтверджувала такого формулювання».
Жінка не відводила погляду від Наталії. «Лікар сказав, що мій зразок опинився в документах іншої людини. Отже, це вона?» Наталія підвелася.
«Мене звати Наталія Левченко. Мені повідомили смертельний діагноз, якого в мене немає». Світлана притисла руку до рота. «А мені сказали, що в мене кіста».
«Я повірила й пішла додому». Підліток зблід. «Мамо, що відбувається?» Ірина Семенівна попросила його почекати в медсестри, але хлопець вчепився в рукав матері.
«Я залишуся». Світлана обійняла сина за плечі. «Мій Максим».
«У нас більше нікого немає». Наталія відчула, як особиста образа поступається місцем іншому почуттю. Поки Вадим рахував комісію, ця жінка втрачала дорогоцінний час.
«Вам уже призначили обстеження?» — запитала вона. «Зараз візьмуть аналізи й зроблять томографію. Я не розумію, як таке могло статися».
Дорошенко відповіла спокійно: «Спершу ми встановимо стан здоров’я. Причини підміни з’ясовуватимуть окремо».
Світлана повернулася до Наталії. «Хто направив вас до того лікаря?» — запитала вона. «Чоловік», — відповіла Наталія. «Він знав?» Наталія не встигла відповісти.
Телефон у сумці завібрував. На екрані з’явилося повідомлення від Вадима: «Савченко в люті».
«Інна вимагає зустрічі. Що саме ти говорила?» Слідом прийшло друге повідомлення: «Я вже підходжу».
«Знайшов тебе за геолокацією». Наталія показала екран Гордієнко, яка саме зайшла до кабінету. Юристка прочитала повідомлення й тихо промовила: «Він зрозумів, що втрачає контроль». У коридорі відчинилися двері ліфта. За кілька секунд пролунав голос Вадима.
«Мені потрібна Наталія Левченко. Я її чоловік». Світлана здригнулася, а Максим притиснувся до неї.
Наталія вимкнула телефон і подивилася на Марину. «Час перевірити, наскільки переконливо він уміє зображати любов при свідках». Вадим з’явився у дверях кабінету так стрімко, ніби боявся запізнитися до чужого зізнання.
«Наталю, чому ти тут?» Він зупинився, помітивши Світлану з сином, Ірину Семенівну і Марину. «Мені стало гірше, — відповіла Наталія. — Я приїхала на додаткове обстеження».
Чоловік узяв її за руку. «Я ж просив повідомляти, куди ти їдеш. Довелося шукати за геолокацією».
«Ти не відповідала. Твій телефон був недоступний. Для чого тут Гордієнко?» Марина відповіла раніше, ніж Наталія встигла відкрити рот.
«Я супроводжую довірительку на її прохання», — відповіла Марина. Вадим перевів погляд на Світлану й запитав: «А це хто?» Ірина Семенівна сказала: «Пацієнтка центру».
«Чужі медичні відомості ми не обговорюємо». Світлана різко вдихнула, збираючись заговорити, однак Наталія торкнулася її ліктя. Викривати чоловіка в лікарні було зарано.
Він одразу попередив би Савченка й Інну, а потім знищив би все, до чого зміг би дістатися. «Поїдемо додому, — попросила Наталія. — Мені важко»…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
