Жінки засуджували нову дружину сина, аж поки наступного дня не побачили її зовсім з іншого боку

— От у мого Романа весілля було то весілля! У ресторані, з музиками, до самого ранку гуляли. Таку подію не щодня святкують.

Катерина Савівна глянула на неї спокійно, без бажання вколоти, але й без удаваної м’якості.

— Тебе, Уляно, там теж не було. А Роман твій уже давно з жінкою розійшовся.

— То йому не пощастило, — махнула рукою сусідка. — Така трапилася, що й ворогу не побажаєш. Тепер дівчата хитрі: аби заміж вискочити. А твоя невістка що за одна? Гарна? Родина пристойна?

— Вона добра, — сказала Катерина Савівна після короткої паузи. — Спокійна, без гонору. Медсестрою працювала на судні, там вони з Остапом і зустрілися.

— На судні, кажеш? — очі в Уляни одразу заблищали недобрим інтересом. — Ну, там чоловікові самотньо, хто поруч трапиться, той і милий.

— Не мели зайвого, — обірвала її господиня. — Мій Остап не такий, щоб першій-ліпшій руку подати. Я бачила їх удвох. Там не випадковість…