Зустріч із тихим таксистом закінчилася для бандитів зовсім не так, як вони розраховували

Троє бандитів оточили його, утворивши півколо. Вони височіли над ним, упевнені у своїй перевазі. Молоді, сильні, озброєні — проти кволого старого. У їхньому світі це була найбезпечніша й найприбутковіша здобич.

— Кишені вивертай, — наказав Голомозий. — Живо.

Микола Степанович слухняно поліз у кишені. Він дістав зім’яті купюри, жменю дріб’язку, старий кнопковий телефон, в’язку ключів. Усе це він поклав на мокрий капот таксі, мов підношення жорстоким божествам.

— Це все, — пробурмотів він, намагаючись не дивитися їм у вічі. — Чесне слово, більше нічого немає.

Кремезний підійшов упритул і грубо обмацав його кишені, не знайшовши нічого, крім носової хустинки й порожньої пачки з-під сигарет. Він із відразою відштовхнув старого.

— Злидота, — сплюнув він. — Дарма час гаємо, Черепе.

Череп — мабуть, так звали Голомозого — насупився. Його плани на легку наживу руйнувалися, але відступити просто так, нічого не здобувши, означало втратити обличчя перед спільниками.

— Машину перевіримо, — вирішив він. — Може, в бардачку щось є? Або в багажнику? Відкривай, діду.

Микола Степанович кивнув і засеменив до багажника. Його черевики хлюпали по калюжах, дощ стікав по обличчю, але він, здавалося, не помічав цього.

Він думав. Прораховував варіанти. Оцінював загрозу.

Троє. Усі молоді. Фізично міцні. Бита в одного. Ніж в іншого. У ватажка, можливо, щось за поясом під курткою. Характерне відтягнення тканини праворуч. Пістолет або травматична зброя. Відстань між ними близько двох метрів. Простір обмежений. Праворуч узбіччя. Ліворуч машина.

Якби вони знали, про що думає цей згорблений старий у мокрій куртці, вони б уже бігли назад до свого позашляховика. Але вони не знали. Вони бачили тільки те, що хотіли бачити. Легку жертву.

Микола Степанович відкрив багажник. Усередині було небагато речей: запасне колесо, домкрат, стара каністра, аптечка, кілька ганчірок. Нічого цінного. Нічого цікавого.

Худий бандит штовхнув його й почав ритися в багажнику, викидаючи речі на мокрий асфальт. Каністра загриміла, покотившись до кювету. Аптечка розкрилася, розсипавши бинти й таблетки.

— Порожньо, — розчаровано констатував він. — Нічого немає.

Череп вилаявся. Ніч виразно не задалася. Він підійшов до Миколи Степановича, схопив його за комір куртки й притягнув до себе. Від нього тхнуло перегаром і цибулею, дешевим одеколоном і потом…