Звичайний прийом у лікаря несподівано перетворився на тривожну історію після слів 70-річної жінки…

І він, звісно, не міг пам’ятати. Він народився тієї ночі й не знав ні села, ні завірюхи, ні ножа. Знав тільки, що мати народила його в глушині, що пологи були тяжкі й що вони виїхали, коли йому було два місяці.

Вони почали зустрічатися. Анні було тридцять дев’ять, Сергієві — двадцять два. Різниця бентежила обох. Він намагався виглядати старшим, вона — молодшою. Але щось між ними було справжнє, глибоке, кореневе.

— Ти як дерево, — казав він їй. — Поруч із тобою земля під ногами.

Вона сміялася.

— А ти як вітер. Усе носишся, бешкетнику. А я тебе все одно дочекаюся.

Побралися тихо, у міському відділі реєстрації. Вона не хотіла пишного весілля. Він не хотів гостей, тим паче що його єдина близька родичка — мати — не прийняла його вибору.

Він розповів Анні: посварилися, мати не зрозуміла, замовкла. Анна слухала, кивала й не давала порад. Тільки одного разу сказала:

— Мати — це мати, Сергію. Прийде час — помиритеся. Він завжди приходить.

Лариса народилася, коли Анні був сорок один рік. Пізня дитина; лікарі хитали головами. Але Анна народжувала спокійно й упевнено, як людина, яка знає про пологи більше, ніж половина акушерського відділення.

Дівчинка з’явилася на світ міцною й здоровою.

Лариса росла між двома світами. Батьковим — практичним, земним, із запахом стружки й свіжої фарби. І материнським — тихим, глибоким, що пахнув сушеними травами й лікарняним халатом.

Анна розповідала доньці про село. Про бабусю Дарію, яка лікувала людей відварами. Про те, як сама Анна в юності допомагала хворим, коли поруч не було лікарів.

Лариса слухала з розкритим ротом. У десять років вона заявила:

— Я буду лікаркою. Справжньою!

Анна обійняла доньку, уткнулася обличчям у її маківку й заплакала. Беззвучно, так що Лариса не помітила.

Про кухонний ніж Анна не розповіла ні доньці, ні чоловікові. Жодного разу. За всі роки.

То була її таємниця. Важка, як та каструля з окропом, і пекуча, як спирт на розрізі. Вона несла її мовчки, як несуть хрест.

Одного з останніх вечорів, коли хвороба вже майже забрала всі сили, Анна покликала Ларису. Та вчилася на третьому курсі медичного інституту, примчала з гуртожитку й сіла поруч із ліжком…