Звичайний прийом у лікаря несподівано перетворився на тривожну історію після слів 70-річної жінки…

Мати була вже зовсім слабка. Рак не питає дозволу.

— Ларочко… — голос Анни був тихий, як шелест сухого листя. — Я розповім тобі одну річ. Тільки один раз. Запам’ятай.

Лариса нахилилася ближче.

— Давним-давно, майже пів століття тому, я врятувала два життя. Матір і дитину. У мене не було нічого: ні інструментів, ні ліків, ні знань. Тільки мамин зошит і кухонний ніж. І ці два життя…

Анна замовкла, переводячи подих.

— Ці два життя дали мені все. Все, що в мене є. Ти зрозумієш потім, Ларочко. Потім.

Лариса не зрозуміла. Вона подумала, що мати марить. Таке буває на останній стадії — вона вже знала це з підручників.

Наступного ранку Анни не стало.

Шість років минуло від того ранку. Лариса закінчила інститут, пройшла клінічну практику й стала гінекологинею. Працювала в тому самому великому південному місті, у тій самій лікарні, де колись працювала мати.

Батько жив там само. Сам. Після смерті Анни він ніби зів’яв, постарів разом. Працював за звичкою, їв за звичкою, дихав за звичкою.

На робочому столі Лариси стояла фотографія матері — молодої, ще до хвороби. Сірі очі, темне волосся, спокійна напівусмішка. Щоранку Лариса ставила поруч із рамкою маленький букет. Що вдавалося знайти: ромашку, гілочку, інколи просто зелений листок. Звичка стала ритуалом.

Того лютневого ранку ніщо не віщувало потрясінь. Звичайний прийомний день. Три пацієнтки до обіду, дві після. Лариса переглядала картки, пила вистиглий чай і думала про те, що ввечері треба заїхати до батька. Він знову забув купити ліки від тиску.

Третя картка.

Зикова Віра Іллівна, сімдесят років. Первинний прийом. Причина звернення: дискомфорт, тягнучі відчуття. Направлення від терапевта.

Лариса відзначила: первинний прийом у сімдесят років. Отже, жінка жодного разу в житті не була в гінеколога. Рідкість навіть для покоління, яке звикло соромитися лікарів.

Віра Іллівна увійшла тихо, боком, ніби вибачаючись за свою присутність. Невисока, сухенька, в чистій, але старомодній сукні. Сиве волосся зібране в пучок, руки натруджені, з вузлуватими пальцями.

— Проходьте, сідайте, — Лариса всміхнулася професійною теплою усмішкою. — Не хвилюйтеся, Віро Іллівно. Розкажіть, що турбує…