Артем мріяв блиснути перед колишньою на зустрічі випускників

З Ярославом вона чудово провела час, багато про нього дізналася, і, що найбільше її потішило, він був із дуже забезпеченої родини. Також вона дізналася, що він, власне, навчається лише для того, щоб зробити приємне батькам, бо однаково після інституту піде працювати до батька на фірму.

Після клубу вони ще трохи погуляли, а коли він проводжав її додому, то сказав, що вона йому дуже подобається, і запропонував зустрічатися. І Марина погодилася.

Спочатку вона розривалася між двома хлопцями. Щоправда, з Артемом було простіше. Казала, що мама ще хворіє. Потім казала, що в неї багато завдань, що вона повинна думати про навчання й більше ні про що. А коли він якось на вихідних запропонував усе-таки вийти разом і кудись піти, сказала, що не може. Вона з батьками їде на дачу.

— Слухай, Марино, усе добре? — раптом запитав Артем.

— Що? У мене все нормально. Я ж уже сказала.

— То в тому й річ, що ти раніше ніколи такою не була. Та ще й ця дача, ти ж її терпіти не можеш. Може, ти мені нарешті скажеш правду?

— Загалом, Артеме, я зустріла іншого хлопця, якого покохала і який любить мене. Пробач, якщо зможеш. Мені треба було раніше тобі про це сказати, але я якось не наважувалася. Тебе не проведеш. Ти все відчуваєш. Так, я винна перед тобою. Тож пробач, якщо зможеш.

Після цих слів Марина відключилася й видихнула. Нарешті вона з цим покінчила. Усе-таки, якою б вона не була, брехати Артемові вже не хотілося. Та й бути з ним теж. Тож вона зробила все правильно й тепер може спокійно зустрічатися з Ярославом.

Після того як Марина вкотре кинула Артема, у ньому ніби щось зламалося. Він не виходив із кімнати, не ходив до університету, майже не їв і весь час лежав, дивлячись у стелю. Батьки почали хвилюватися за сина, намагалися дізнатися, що сталося, але він лише відмахувався й розмовляти з ними не хотів.

Вони, звісно, здогадалися, у чому причина, і як могли його підтримували. Він просто лежав і думав, що йому робити далі. Він справді її дуже любив і цього разу повірив, подумав, що тепер усе буде по-іншому, що вони завжди будуть разом. Він усього досягне, і вона буде з ним найщасливішою. А вона знову його кинула, і тепер йому більше нічого не треба, та й не хочеться.

Так минув тиждень, потім другий. Артем так і не зміг оговтатися. Бачачи це, батько все-таки вирішив поговорити з ним відверто.

— Я розумію, сину, тобі погано, але, повір, світ клином на цій Марині не зійшовся. От побачиш, вона ще до тебе повернеться.

Артем на це не відреагував. Він лежав і дивився в стелю. Мабуть, батько зрозумів, що такими розмовами синові не допоможеш, і вирішив зайти з іншого боку.

— Тоді зроби навпаки, покажи нарешті, на що ти здатен, і доведи їй, кого вона втратила.

На це Артем знову нічого не сказав. Батько ще спробував щось сказати, але, побачивши, що син ніяк не реагує, вийшов із кімнати.

Яким же було їхнє здивування наступного ранку, коли вони побачили Артема, який рано-вранці збирався до університету. Відтоді він знову взявся за навчання, нікуди не ходив, ні з ким не зустрічався, лише вчився.

Батьки були і раді, і не раді. Їм було шкода сина, вони бачили, як він переживає, але втручатися не хотіли. Тішилися й тому, що він став хоча б спілкуватися з ними. Його завзяття до навчання не минуло марно. Він закінчив університет із червоним дипломом. До того ж йому відразу запропонували чудове місце в одній дуже солідній фірмі.

Артем погодився, знову взявся до роботи з усією серйозністю. Незабаром з’їхав від батьків на орендовану квартиру, пояснивши це тим, що йому вже час ставати самостійним. Та й до того ж звідти їздити на роботу набагато ближче, ніж від них. Вони погодилися, що, якщо йому так зручно, то так і треба.

Через рік роботи Артем купив машину, хай і не нову, але у відмінному стані. Справи йшли чудово. Він уже почав замислюватися про власну справу, бо, працюючи, вже зрозумів, що для цього потрібно. Потроху його ідея почала втілюватися в життя. Він знайшов партнера, який погодився увійти грошима, і незабаром вони нарешті відкрили власну справу…