Багатій заради парі вирішив одружитися з пишною дівчиною, але в день весілля вона влаштувала таке, що гості заніміли від шоку

Після цього він став бачитися з Вірою частіше. Вечері, прогулянки, невеликі виставки, спокійні розмови. Він ретельно створював образ чоловіка, якому вона може довіряти. Пам’ятав її улюблені книжки, цікавився її уроками, питав про самопочуття. Усе це мало привести до одного: Віра повинна була повірити, що він бачить у ній особливу жінку.

І вона поступово вірила.

Поруч із ним їй ставало легше говорити, легше усміхатися, легше забувати про власну незграбність. Максим був уважний. Він слухав так, ніби кожне її слово мало значення. І хоча сумніви іноді поверталися, з кожним разом вони слабшали.

Максим же продовжував звітувати перед друзями. У їхньому звичному клубі, за звичним столом, він знову почувався тією людиною, якій усе підвладне.

— Ну що, як просувається наша історія? — спитав Роман, усміхаючись. — Ти вже близько?

Максим підняв келих.

— Усе йде саме так, як треба. Віра мені довіряє. Думає, що зустріла чоловіка, на якого чекала все життя. Залишилося зробити пропозицію, а потім витримати строк.

Друзі розсміялися. Для них це й далі було забавою.

— Красень, — сказав Роман. — Залишилося пів року потерпіти, і виграш твій.

— Гроші тут не головне, — відповів Максим. — Я просто не програю.

Він говорив це впевнено. Але тепер, вимовляючи такі фрази, чомусь дедалі частіше згадував Вірині очі.

Одного разу за вечерею в невеликому ресторані Віра наважилася розповісти йому те, що довго тримала в собі. Вечір був тихий, свічки горіли на столі, за вікном повільно сутеніло….