Бідний студент одружився з літньою мільйонеркою, але вже за тиждень зіткнувся з її несподіваним проханням

— запитала Віра.

Ілля змусив себе говорити рівно.

— Так. Я згоден. Але мені треба знати, чого ви від мене чекаєте.

Віра подивилася на нього так, ніби саме цього запитання й чекала.

— Мені потрібна взаємна довіра. Не кохання. Не прив’язаність. Не зображення щасливої пари. Ви маєте прийняти свою роль і не зрадити те, що я збираюся вам доручити.

Від цих слів по спині Іллі пробіг холод. Він відчув, що пропозиція Віри була лише верхівкою чогось значно більшого.

Весілля відбулося швидко й майже безлико. Жодного святкування, жодних промов, жодної романтики. Кілька підписів, коротка формальна процедура, свідки, стримані вітання. Ілля стояв поруч із Вірою й ясно розумів: це не союз двох закоханих людей, а ретельно вибудувана угода, сенсу якої він поки що не бачив повністю.

Після цього його життя змінилося з лячною швидкістю. Борги закрили. Ніна отримала доступ до якісного лікування. Ліну влаштували до хорошої школи, де її здібності нарешті помітили. Уперше за багато місяців Ілля прокинувся без думки про те, де взяти гроші до кінця тижня.

Та полегшення не принесло цілковитого спокою. У домі Віри було надто багато таємниць. Вона часто зачинялася в кабінеті, писала листи, переглядала папери, до яких Іллю не підпускали. За спільними вечерями вона лишалася люб’язною, уважною, але між ними завжди зберігалася невидима дистанція. Ніби вона боялася підпустити його ближче, ніж було потрібно….