Бідний студент одружився з літньою мільйонеркою, але вже за тиждень зіткнувся з її несподіваним проханням

Віра не стала зволікати.

— Я багато думала про нашу розмову. У вас є рідкісна якість, Ілле. Навіть не одна — стійкість, чесність, здатність думати не лише про себе. Саме тому я хочу зробити вам пропозицію.

Він уважно дивився на неї, не розуміючи, до чого вона веде.

— Я хочу, щоб ви стали моїм чоловіком, — промовила Віра.

Слова ніби зависли в повітрі. Ілля кліпнув, вирішивши, що недочув.

— Перепрошую… що?

Віра ледь помітно всміхнулася, але в її очах не було ні насмішки, ні легковажності.

— Я розумію, як це звучить. Але йдеться не про кохання і не про романтичну історію. Це угода. Ви потребуєте допомоги. У мене є причини, через які мені потрібна людина поруч — юридично, офіційно, надійно.

Ілля не відразу знайшов, що сказати. Шлюб із жінкою, яку він бачив удруге в житті? З людиною, що живе у світі, цілком чужому для нього? Сама думка здавалася неможливою. Але водночас він бачив перед собою не примхливу багатійку, а жінку, яка кожне слово вимовляла з розрахунком і змістом.

— Я не вимагаю відповіді зараз, — вела далі Віра. — Подумайте. Завтра повернетеся й скажете, чи згодні. Тільки пам’ятайте: іноді життя змінюється не тоді, коли ми готові, а тоді, коли в нас з’являється шанс.

Тієї ночі Ілля не спав. Він лежав у темряві, слухав тишу квартири й знову чув її голос. Стати чоловіком Віри. Підписати угоду, яку неможливо пояснити ні собі, ні іншим. Відмовитися від звичайного життя, прийняти осуд, запитання, підозри. Але якщо погодитися — мати отримає лікування, Ліна зможе вчитися, борги перестануть душити їхню родину.

Рішення не було легким. Воно тиснуло на нього, мов камінь. Але коли вранці він побачив матір — бліду, втомлену, яка намагалася всміхнутися йому, а потім Ліну, що поспіхом складала підручники й ховала тривогу за бадьорим голосом, сумніви ослабли. Ілля зрозумів: він не має права вибирати лише за себе.

До Віри він повернувся з важким серцем, але вже без вагань.

Вона знову прийняла його у вітальні. На столі стояла чашка чаю, неторкана, ніби вона теж чекала на його відповідь.

— Ви прийняли рішення?