Бідний студент одружився з літньою мільйонеркою, але вже за тиждень зіткнувся з її несподіваним проханням

Одного разу, проходячи коридором, Ілля помітив прочинені двері кабінету. Він не збирався підглядати, але погляд мимоволі ковзнув усередину. Віра сиділа за письмовим столом, тримаючи в руках аркуш паперу. Її пальці ледь помітно тремтіли. Обличчя було спокійне, але якесь стомлене, ніби вона боролася не з документом, а із собою.

Ілля тихо відступив, не бажаючи виказати своєї присутності. Однак ця сцена залишилася в пам’яті.

Увечері Віра покликала його до вітальні. На столику перед нею лежав запечатаний конверт.

— Час вам дізнатися, навіщо я все це зробила, — сказала вона. Її голос був м’який, але серйозний. — Прочитайте. Там відповіді. Хоч і не всі одразу.

Ілля взяв конверт, але не став відкривати.

— Чому ви не можете просто розповісти?

Віра подивилася на нього з легкою журбою.

— Бо деякі речі легше прийняти, коли бачиш їх на папері. Спершу прочитайте. Потім ми поговоримо.

Він пішов до своєї кімнати, сів біля вікна й довго тримав конверт у руках. Папір здавався важчим, ніж міг бути. Нарешті він розкрив його.

Усередині лежали лист і офіційний документ. Почерк Віри був чіткий, упевнений, без зайвих завитків. Ілля почав читати й з кожним рядком відчував, як звична картина того, що відбувається, розсипається.

Вона писала, що, якщо він тримає цього листа, отже, вже прийняв не лише її пропозицію, а й відповідальність, яка за нею стоїть. Далі Віра відкривала правду: вона була тяжко хвора. Хвороба не залишала їй надії на довгі роки. Вона знала, що часу лишилося мало, і саме тому поспішала впорядкувати справи….