Біля могили заможного чоловіка вона підняла чужий гаманець, не знаючи, що ця знахідка змінить усе

Кристина вважалася нареченою Максима. Принаймні сам Максим говорив про неї саме так. Валерії це страшенно не подобалося. Вона явно мріяла про іншу партію для сина — вигіднішу, статуснішу, керованішу. Але Максим, на подив Оксани, у цьому питанні виявляв упертість. Він подарував Кристині дороге кільце з величезним рожевим каменем, і коли Валерія дізналася, що гроші було знято з особливого сімейного рахунку, у домі вибухнув скандал.

— Ти при своєму розумі? — кричала Валерія так голосно, що чули навіть у коридорі. — Одружитися з цією мисливицею за гаманцями? Подивися на неї! Вона спить і бачить, як дістатися до твоїх грошей.

— Ти нічого про неї не знаєш! — горлав Максим у відповідь. — Кристина розумна, красива, найкраща жінка з усіх, кого я зустрічав. Ми одружимося за пару місяців, і ти нам не завадиш.

— Тільки через мій труп!

— Спробуй, — зло кинув Максим. — Удруге цей фокус не пройде. Я тобі не батько. Я просто так не дам себе…

Він обірвав фразу, бо помітив у холі кількох працівників: старшу покоївку, кухаря, Оксану й ще двох із персоналу. На його обличчі виступили червоні плями.

— Чого витріщилися? — прогарчав він. — Роботи немає? Хочете всі опинитися за воротами? Швидко по місцях!

Усі розійшлися, опустивши очі. Оксана пішла до сходів, але всередині в неї щось насторожилося. Максим ледь не проговорився. «Удруге», «не батько» — ці слова явно стосувалися не звичайної сімейної сварки. Можливо, саме тут була нитка, що вела до смерті батька Тараса.

Вона вже збиралася звернути в коридор, коли почула за спиною м’який голос.

— Покоївко.

Оксана обернулася. Перед нею стояла Кристина. Дівчина усміхалася, але усмішка була неприємною, колючою. Вона підійшла ближче й подивилася на живіт Оксани.

— А вашій дитині корисно слухати чужі сімейні таємниці? — протягнула вона майже лагідно. — Прислуга, що підслуховує, — це так низько. Що ви тут винюхуєте?

Оксана зустрілася з її очима й раптом відчула дивне занепокоєння. Обличчя Кристини здавалося знайомим. Не просто схожим на когось, а саме знайомим, побаченим колись давно, в іншому житті. Але пам’ять не давала відповіді.

— Я не підслуховувала, — спокійно сказала Оксана. — Валерія Артемівна веліла прибрати нижню залу. Я проходила повз.

— Ну звісно, — Кристина всміхнулася. — Тоді краще проходьте швидше й ганчіркою махайте старанніше. А то скажу Максиму, що ви суєте носа куди не слід. І опинитеся на вулиці разом зі своїм майбутнім… ким би він там не був.

Вона пройшла повз, зачепивши Оксану плечем. Та провела її поглядом і подумала, що ця дівчина ідеально вписується в дім Гордієнків: красива оболонка, холод усередині й готовність кусати першою.

За кілька днів удача нарешті стала на бік Оксани. Вона прибирала кабінет Максима. Господар кудись вийшов, кинувши на столі документи, келих, дорогу запальничку й телефон. Оксана протирала книжкові полиці, коли помітила: маленький сейф у ніші за декоративною панеллю відчинений….