Чоловік надто часто заходив до сусідки, але правда виявилася зовсім не такою, як чекала дружина

Марина завмерла. Запитання було поставлене надто тихо й надто багатозначно, щоб його можна було сприйняти як звичайну турботу.

— Усе нормально, — відповіла вона, намагаючись говорити спокійно. — А чому ви питаєте?

— Дивно, — Галина Степанівна похитала головою, закочуючи очі так, ніби вже втомилася мовчати про страшну таємницю. — Дуже дивно.

Марина звільнила рукав і насупилася.

— Кажіть прямо. Що сталося

Літня жінка наблизилася на пів кроку й знизила голос майже до шепоту.

— Дім уже гуде, а ти, виходить, ні сном ні духом. Твій Андрій усе частіше до тієї… Мельник піднімається. До Наталі. На поверх вище. Не знаю вже, чим вона його приманила, але недобре це виглядає.

— Цього не може бути, — різко сказала Марина. — Ми з Наталею взагалі не спілкуємося.

— Та я ж не сперечаюся, що не спілкуєтеся, — з удаваним жалем зітхнула сусідка. — Тільки очі в мене ще бачать, а вуха чують. Ти вже дивись, дівчинко. Потім пізно буде руками розводити. Чоловіка треба вчасно від біди відтягувати. А про цю Мельник весь дім знає, яка вона.

У останній фразі було стільки зневаги, ніби сама робота жінки у сфері краси вже була доказом усіх можливих пороків. Наталя Мельник володіла невеликим, але популярним салоном здоров’я й догляду в сусідньому кварталі. Справи в неї йшли добре, виглядала вона впевнено, трималася незалежно, і саме це найбільше дратувало під’їзних пліткарів…