Чоловік надто часто заходив до сусідки, але правда виявилася зовсім не такою, як чекала дружина

— Ми з нею не розмовляємо, — холодно повторила Марина. — І Андрія прошу не вплутувати у ваші розмови. Усього доброго.

Вона натиснула кнопку ліфта й відвернулася, відчуваючи, як усередині піднімається злість. Іще бракувало, щоб пенсіонерки, яким замало телевізора й балачок на лавці, почали розпоряджатися її родиною. Поки кабіна підіймалася вгору, Марина дедалі більше переконувала себе, що Галина Степанівна знову роздула дрібницю до рівня під’їзної трагедії. Вона навіть сердито всміхнулася: варто комусь із молодих затриматися не там, де «належить» на думку під’їзної ради, як одразу народжується ціла історія з таємницями, пристрастями й падінням моралі. Та усмішка вийшла натягнутою. Слова сусідки застрягли десь під ребрами й не хотіли розсипатися, як звичайна нісенітниця. Марина ловила себе на тому, що сердиться не лише на Галину Степанівну, а й на себе — за те, що взагалі продовжує про це думати.

І все ж ім’я Наталі Мельник неприємно кольнуло її пам’ять.

Сусідка згори стала для Марини майже ворогом після тієї історії з Мироном. До того випадку вони, звісно, не дружили, але могли обмінятися коротким привітанням біля ліфта, притримати одна одній двері, пройти повз без внутрішнього напруження. Після скандалу будь-яке випадкове зіткнення перетворювалося на мовчазну дуель: одна вище підіймала підборіддя, друга робила вигляд, що розглядає стіну або кнопки ліфта.

Мирон тоді носився у дворі на велосипеді, не розрахував поворот, упав біля припаркованої машини Наталі й зачепив її дверцята кермом. У хлопчика був розбитий лікоть, довелося їхати до травмпункту й накладати шви, але Мельник більше хвилювала тонка подряпина на блискучому боці її дорогого кросовера.

— Хто мені тепер це відновлюватиме? — обурювалася вона тоді, стоячи посеред двору в дорогому пальті й дивлячись на Марину так, ніби перед нею була винуватиця стихійного лиха.

— Ви машину залишили там, де людям і дітям пройти неможливо, — не здалася Марина. — Через вас дитина й їхала незручною траєкторією.

— А де написано, що я не можу тут зупинитися на пару хвилин? — Наталя озирнулася довкола з демонстративним спокоєм. — Щось я не бачу жодних заборон…