Чоловік поселив безробітного брата в домі без згоди дружини, але вже наступного дня пошкодував про своє рішення

Увечері Максим повертався додому в передчутті смачної вечері. Він купив батон і банку шпрот на випадок, якщо дружина вирішить дутися й подасть їжу без вишукувань. Чоловік відчинив двері своїм ключем і ступив у передпокій.

Було підозріло тихо. Ні запаху запеченого м’яса, ні стукоту ножа по обробній дошці. Роман валявся на дивані, чухаючи бік крізь футболку, і невдоволено витріщався в екран.

— Здоров! — буркнув брат. — А поїсти щось є? Я весь день голодний сиджу. Твоя принцеса навіть сосисок не залишила.

Максим насупився.

— А Наталя де?

— Та біс її знає. — Рома позіхнув так широко, що ледь щелепу не вивихнув. — Бігала тут увесь день, метушилася, коробками гриміла. Якісь мужики ходили. Потім пішла. Я спав, мені не до неї було.

У Максима всередині похололо. Він рвонув до спальні.

Розчинив шафу-купе. Половина порожня. Голі вішаки сиротливо погойдувалися на штанзі.

Він кинув погляд на ліжко. Білизна й подушки скинуті на підлогу, матрац зник. Із ванної щезли всі барвисті баночки.

Залишився тільки його самотній шматок мила й напівпорожній тюбик зубної пасти. Рома приплентався слідом. Заглянув через плече брата й безтурботно реготнув.

— Та забий ти, братане. Пішла — і добре. Баба з воза — кобилі легше. Зараз заживемо нормально, по-чоловічому. Давай мівіну запаримо. Я там пару пачок знайшов на антресолях.

Максим дивився на голі дошки ліжка й відчував, як земля йде з-під ніг. Яке «добре»? Яке «по-чоловічому»?

Його остання велика виплата за замовлення була місяць тому. На картці залишалося три тисячі. Аванс — невідомо коли.

Він тремтячими пальцями вихопив смартфон і почав гарячково телефонувати дружині. Наталя відповіла після п’ятого гудка.

Голос її звучав рівно, як у дикторки новин.

— Так?

— Наталю, ти де? Що за цирк ти влаштувала? Навіщо матрац потягла? — закричав Максим, намагаючись надати голосу обурення, але його видавала паніка.

— Матрац купувала я. Чек у мене, — діловито повідомила дружина. — Слухай уважно, годувальнику. Я подаю на розлучення і на поділ майна. Документи юрист уже готує. Квартиру продамо, гроші поділимо за рішенням суду. Двох трутнів я годувати не маю наміру. Моя зарплата — це моя зарплата. Виживайте самі. Я поживу в Олесі. У квартирі не гидити. Витрати на клінінг вирахую з твоєї частки.

— Яке розлучення? Ти з глузду з’їхала через Ромку? Та ми ж сім’я! — зайшовся істерикою чоловік, стрибаючи по спальні.

— Сім’я — це чоловік і дружина. А ви — гурток за інтересами. Усього найкращого, Максе.

У слухавці пролунали короткі гудки…