Чоловік уже готувався до рішення лікарів, коли несподівана зустріч біля лікарні змусила його замислитися
Під час генерального прибирання Кіра потай перерила сімейні документи й знайшла медичну картку Віри. Скопіювала її й передала батькові. Григорій Аркадійович уважно вивчив записи про алергію й склав план.
Треба було дочекатися, коли Віра захворіє бодай на звичайну застуду.
Кіра не захотіла чекати. Вона сама пришвидшила справу: влаштувала так, щоб Віра переохолодилася після гарячої ванни. За день та справді почувалася зле.
Лікар призначив ліки. Кіра потай замінила таблетки в упаковці на інші — з речовиною, небезпечною для Віри. Коли господиня помітила, що упаковка виглядає дивно, Кіра запевнила її, що все гаразд, просто так буває, і вмовила якнайшвидше прийняти ліки.
Далі все сталося швидко.
Віра потрапила до лікарні, де опинився Григорій Аркадійович. Додому вона вже не повернулася. А Кіра підмінила призначення терапевта на підроблене, щоб у разі перевірки провина лягла на нього.
Того разу їм удалося приховатися.
Увесь наступний рік Кіра допомагала Андрієві Павловичу пережити смерть дружини. Вона справді витягла його з тяжкого стану, але робила це не з доброти. Їй був потрібен живий, вдячний, залежний чоловік, який одного дня побачить у ній порятунок.
Евеліною вона теж займалася, хоча насправді дівчинка її дратувала. Дитина не вписувалася в плани. Доводилося усміхатися, гратися, зображати ніжність. Кіра чекала, коли Андрій Павлович перестане так гостро пам’ятати дружину, коли стане слабшим, довірливішим, доступнішим.
Ночами вона уявляла, як розпоряджається його грошима. Спочатку — шлюб. Потім розлучення й половина статків. А краще — вдівство і все цілком.
Одного разу вона втратила обережність.
Зателефонувала матері просто під час роботи й почала говорити надто відверто.
— Так, усе йде як треба, — роздратовано кидала вона в слухавку. — Залишилося тільки спокусити цього сліпого. Він узагалі нічого не розуміє. Я вже і так, і сяк натякаю. Доведеться просто прийти до нього вночі в гарній білизні. Думаю, тоді спрацює. Тепер я звідси точно не піду.
А потім Кіра сказала те, чого не мала вимовляти ніколи: згадала підміну таблеток Віри й допомогу батька.
Евеліну вона помітила надто пізно.
Кіра не сумнівалася:
