Чоловік відвернувся від дружини після народження дитини. Але через двадцять років сталося те, що змінило все

— спитав він різко. — Я не кликав тебе сюди.

Марина зупинилася біля дверей, але не пішла.

— Нам треба поговорити, — тихо сказала вона. — Ти не можеш просто перекреслити все, що в нас було.

Вона нагадала йому про перші роки їхнього шлюбу, про нічні розмови, про те, як вони мріяли про дитину, про слова, які говорили одне одному біля вівтаря. Вона питала, чому він так легко повірив у найгірше. Чому вирішив, що вона здатна зрадити його. Чому навіть не дав їй шансу пояснитися.

— Я не зраджувала тобі, — сказала вона, ледве стримуючи ридання. — Жодного разу. Навіть у думках. Якщо ти сумніваєшся, давай зробимо аналіз. Я готова на все, тільки не дивися на мене так, ніби я ворог.

Ігор слухав мовчки. На його обличчі не сіпнувся жоден м’яз. Коли вона закінчила, він усміхнувся — сухо, зло, майже зневажливо.

— Ти справді думаєш, що я стану платити за доказ того, що й так бачу на власні очі? — промовив він. — Забирай дитину і йди. Іди до того, з ким ти її зачала. У цьому домі вам обом не місце.

Марина зблідла.

— Ігорю, прошу тебе…