Чоловік вважав мою квартиру достатньою підставою, щоб віддати своє житло сестрі, але невдовзі пошкодував про свою самовпевненість

Із клініки Назар вилетів так швидко, ніби його виштовхнула не секретарка, а сама реальність. Приблизно за сорок хвилин він уже гатив у мої двері. Удари були злі, важкі, з паузами, ніби він чекав, що двері самі злякаються й відчиняться.

Я підійшла не відразу. Перевірила замок, відчинила й вийшла на майданчик, залишивши проріз за собою. Усередину він більше не проходив. Біля моїх ніг стояла його зібрана валіза.

Назар був червоний, скуйовджений і настільки ображений, що голос у нього зривався.

— Твоя мати безсердечна! — випалив він без привітання. — Я прийшов нормально, як до рідної людини, а вона влаштувала мені фінансовий допит. Застава їй знадобилася! Вона знала, так? Ти їй усе розповіла?

Я сперлася плечем об одвірок і подивилася на нього без злості. Злість уже минула. Залишилася ясність.

— Ти потай подарував свою дошлюбну квартиру сестрі, бо вирішив: у дружини житло є, отже, тобі можна не думати про наслідки. Потім пішов до моєї матері просити гроші на ремонт квартири, яка вже не твоя. І тепер обурюєшся, що вона захотіла зрозуміти, чим ти збираєшся відповідати за борг?

— Я рідній сестрі допомагав! — зірвався Назар і ступив до мене, намагаючись пройти повз.

Я вперлася долонею йому в груди.

— Усередину не можна.

Він подивився на мою руку, потім на валізу біля моїх ніг. У його обличчі вперше майнуло не роздратування, а справжній переляк.

— Дарино, годі. Що це за цирк? Пусти додому, я втомився.

— У який дім? — спитала я. — Дім там, де людина несе відповідальність за свої рішення. А в мене тут не нічліжка для дорослого чоловіка, який роздає своє житло, розраховуючи жити моїм коштом…