Чоловік вирішив поселити колишню дружину з дітьми в квартирі Іри, щоб списати аліменти

Лариса зблідла. Вона відразу зіщулилася, ніби намагаючись зайняти якомога менше місця, і почала збирати свої речі, вже не чекаючи від зустрічі нічого доброго.

— Так і знала, що знову бреше. Пробач. Увечері приїду по сумки.

— Сидіти! — наказала Ірина тоном, що не допускав заперечень, і накрила долоню Лариси своєю. — Сумки ти забереш, це правда. Але спершу ми разом покараємо цього маминого комбінатора за всією суворістю закону. Він вирішив, що може залишити дітей без грошей, а потім розплатитися з тобою моєю квартирою. Ти хочеш отримати те, що він тобі заборгував?

Лариса невпевнено кивнула.

— Прекрасно. Я адвокатка й допоможу тобі безкоштовно — з жіночої солідарності й особистої мстивості. Ми підготуємо такий позов, що в нашого спільного знайомого очі на лоба полізуть. Вимагатимемо замінити аліменти в частці від його офіційної зарплати аліментами у твердій грошовій сумі.

— Але за документами він копійки отримує, — засумнівалася Лариса, хоча надія вже спалахнула в її очах. — На мінімальну зарплату оформлений у себе в конторі.

Ірина всміхнулася хижо.

— Із такими хитрунами суди давно вміють працювати, — сказала вона. — У мене є повний доступ до банківських виписок Макса. Я знаю, скільки він переказує на електронні гаманці, скільки коштує його комп’ютер і в що обійшовся тюнінг його колимаги. Подамо клопотання, щоб суд витребував відомості про рух коштів на рахунках, і докладно розпишемо його справжні витрати. Коли суддя побачить чеки за ігрові відеокарти на тлі піврічного боргу перед дітьми, позов задовольнять за п’ять хвилин. Потім арештують рахунки, заборонять виїзд, а автомобіль продадуть з молотка.

Лариса дивилася на неї з благоговійним жахом і захватом.

— А на мене ти не сердишся? Я ж збиралася оселитися у твоєму домі.

— Ти намагалася вижити, — Ірина знизала плечима й швидко почала накидати на аркуші структуру майбутнього позову. — Макс же хотів вирішити свої неприємності моїм коштом. Це велика різниця. Завтра вранці підемо подавати документи, я допоможу довести все до кінця. Але перед тим нам знадобиться невелика вистава.

Завібрував телефон. На екрані з’явилася Раїса Іванівна — свекруха, володарка каструль і квартирних інтриг.

— Третя учасниця марлезонського балету з’явилася, — зауважила Ірина й увімкнула гучний зв’язок, приймаючи виклик.

— Ірино! Де Макс, чому слухавку не бере? — загримів владний бас. Вітатися ця жінка не вважала за потрібне, одразу йшла в наступ. — Я заради вас хороших квартирантів вигнала, людей образила. Де перший платіж? Сьогодні вселяєтеся чи це мені, матері, така неповага?

Ірина підняла брови, подивилася на Ларису. У тієї тільки очі округлилися.

— Раїсо Іванівно, про який переїзд ідеться? — спитала Ірина з удаваною простодушністю. — Про гроші Макс мені нічого не пояснював.

— Як це нічого?! — Від реву жалібно заскрипів динамік. — Усе ж обговорили! Він сказав, вам комунальні платежі за ваші хороми не потягнути, хочете в моїй однокімнатній пожити. Я добра мати, погодилася за 30 000 на місяць. Дешевше за ринок!

Ірина не стримала смішка. За вбиту однокімнатну з шпалерами, що відставали від стін, і 25 тисяч дали б хіба що в базарний день.

— За 30? А мені він пояснив інакше: вирішив благодійністю зайнятися. Ларису з дітьми в мою квартиру поселити.

Пауза стала важкою й щільною. Здавалося, навіть телефоном чути, як у голові Раїси Іванівни перегріваються процесори.

— Ларису? Колишню? До тебе? — бас змінився зловісним шепотом. — Мені він обіцяв вашу трикімнатну здати. Із цих грошей оплачувати мою однокімнатну, а різницю віддавати мені на допомогу.

Ірина тріумфально перезирнулася з Ларисою. Брехня Макса сягнула планетарного розмаху: кожній із трьох жінок дісталася обіцянка, що виключала дві інші. Він розраховував, що між собою вони не говоритимуть.

— Наш хлопчик, схоже, в показах заплутався, Раїсо Іванівно, — медовим голосом сказала Ірина. — Приїжджайте ввечері. Заодно Ларису запросимо. Влаштуємо сімейну раду, обговоримо, хто куди переїжджає.

— Та я його власними руками… — прошипіла свекруха й відключилася.

Увесь решту дня Ірина провела за ноутбуком. Позов ріс рядок за рядком із неймовірною швидкістю. У сухі юридичні формулювання вона вплітала сталеві цвяхи неминучості: розрахунок заборгованості за пів року, відомості про справжні витрати Макса й підстави для зміни способу стягнення аліментів. До документа один за одним додалися скриншоти дорогих покупок і виписки з банківських кабінетів. Ірина долучила й посилання на сторінки в соціальних мережах, де Макс із гордістю показував новий спойлер на машині. У підсумку перед нею лежала грубезна папка, схожа на цеглину й така ж небезпечна для фінансового добробуту неплатника…