Чоловік залишив дружину біля урвища, але в її долю втрутився хірург, який випадково опинився поруч

За годину він помітив пропущені дзвінки з поліції. Світлана зблідла.

— Таки вибралася.

— Тепер набреше, нібито я хотів її вбити.

— А що ти хотів зробити?

Відповіді вона не дочекалася.

Опівдні Дмитро приїхав по Оксану до клініки. Із собою привіз її сумку, візок і білі троянди. Вигляд у нього був ображений. Щойно Максим залишив подружжя в кабінеті, Дмитро почав:

— І навіщо знадобився весь цей цирк?

— Цирк?

— Мене двадцять хвилин не було. Приїжджаю — ти зникла. Тепер із поліцією пояснюйся.

— Візок ти забрав.

— Щоб ти заспокоїлася.

— Біля урвища?

— Не перебільшуй. Там до дороги рукою подати.

Оксана подивилася на букет. Ці троянди з’являлися щоразу, коли Дмитрові хотілося стерти з її пам’яті неприємну розмову.

— Я розлучатимуся.

— І де ти збираєшся жити?

— Уже не тобі про це турбуватися.

— Диви-но, який голос. Лікар припав до душі?

Вона натиснула кнопку виклику. Коли Максим увійшов, сказала:

— Цей відвідувач завершив візит.

Дмитро повернувся до нього.

— У сімейні справи не лізьте.

— Тут пацієнт сам вирішує, з ким зустрічатися.

Дмитро нахилився до дружини.

— Награєшся в самостійність — набери мене.

— Ти спершу мій телефон віддай.

Телефон він кинув на стіл і вийшов.

У коридорі йому назустріч ішла Світлана. Побачивши Дмитра, вона так різко зупинилася, що впустила теку. По підлозі розлетілося кілька рахунків.

— Ви знайомі? — запитав Максим, який вийшов слідом.

— Через нього замовляли обладнання, — поспішила пояснити Світлана.

— Так, давно співпрацюємо, — підтримав Дмитро.

Оксана помітила: ні він, ні Світлана так і не зустрілися поглядами. Це було найдивніше.

Зібравши рахунки, Світлана повела чоловіка до кабінету.

— Виникла проблема з оплатою постачальнику.

— Якому саме?

— Обладнання до операційної. Заявку ти підписував.

— На монітори — підписував. На переказ дев’ятнадцяти мільйонів — ні. Невже настільки подорожчало?

— Пізніше розповім.

Максим узяв у неї теку.

— Краще зараз.

Світлана всміхнулася.

— На тебе пацієнтка чекає. Чи замість операцій тепер кожну копійку перераховуватимеш?

Він дивився на дружину довше, ніж зазвичай. Потім усе ж віддав теку.

— Договір увечері принеси.

— Обов’язково.

Вона поцілувала його в щоку. Однак надвечір договір із кабінету зник.

Наступного дня до Оксани приїхав Ігор Петрович. Нотаріус привіз копію заповіту й документи на торговий дім.

— Степан Іванович заздалегідь подбав, щоб до прийняття спадщини майном управляли. Орендні платежі надходили окремо. Тепер цим рахунком розпоряджаєтеся ви.

— Дмитро може претендувати на ці гроші?

— Це ваша спадщина, ваша власність. Але й паролі, і документи тримайте окремо від нього. А після того, що сталося, радьтеся з адвокатом щодо кожної дії.

Оксана підписала довіреність на оформлення розлучення, потім заяву про повернення своїх речей. Ігор Петрович залишив їй простий кнопковий телефон, уже з новою сім-карткою.

— І ще прохання від Степана Івановича. Передати вам, якщо доведеться починати спочатку.

У конверті Оксана знайшла старий ключ — від дідової квартири — і записку. У ній було написано: «Дім — це місце, де тобі не доводиться просити дозволу залишитися».

Після кар’єру Оксана ще не плакала. Тепер заплакала.

Максим тим часом намагався знайти договір. За словами бухгалтера, оригінал забрала Світлана. За пів року постачальникові перерахували сорок сім мільйонів, однак у жодному відділенні нового обладнання не з’явилося.

— Платили авансом, — роздратовано сказала Світлана. — Ти ж сам збирався розширюватися.

— Дай специфікації.

— Юристові віддала.

— Кому саме?

— Максиме, тобі завтра оперувати. Хоч удома не влаштовуй допитів.

Вона налила вина, але він відмовився пити. Уперше за дванадцять років їхнього шлюбу Світлані не вдалося уникнути розмови.

— Завтра вранці я чекаю документи у себе на столі.

Коли чоловік пішов, вона зателефонувала Дмитрові.

— Зацікавився платежами.

— Ти запевняла, що він нічого не помічає.

— Не помічав. Поки не з’явилася ця жінка. Тепер раптом згадав, чия це клініка.

— Це не через Оксану.

— Упевнений? Вона бачила нас у коридорі.

— То й що?

— Пошукай її документи. Вона кричала про спадщину.

Дмитро замовк.

— Ти звідки знаєш?

— Сам уночі вибовкав.

— Вона вигадала.

— А раптом це правда?

Удома Дмитро перерив шухляди, зламав замок письмового столу. Серед паперів знайшлася візитівка нотаріуса, але Ігор Петрович відмовився говорити про заповіт…