Різне

Чоловік залишив дружину біля урвища, але в її долю втрутився хірург, який випадково опинився поруч

Тоді Дмитро заходився переглядати новини. Знайшов повідомлення: помер Степан Шульга, власник торгового дому на Садовій вулиці.

Дмитро сів на підлогу. У дружини, яку він покинув серед каміння, виявилися статки, про які сам він і мріяти не смів.

Уранці він знову з’явився до Оксани — тепер з іншим букетом і цукерками.

— Я все знаю. Вітаю.

— Із чим же?

— Спадщину отримала. Чому відразу до пуття не пояснила?

— Намагалася сказати.

— Обоє погарячкували. Я вчинив жахливо, не сперечаюся. Але ж нічого непоправного не сталося.

Оксана підняла долоні з порізами, які ще не загоїлися.

— Не сталося, кажеш?

— Я виправлюся. Відвезу тебе додому. Знайдемо найкращих лікарів за кордоном. Усе влаштуємо наново.

— А що з коханкою?

— Покінчено.

Останнє слово почула Світлана, яка з’явилася у дверях.

— Добрий день, — холодно мовила вона.

Дмитро навіть не озирнувся.

— Іди геть, — попросила Оксана.

— Не поспішай усе руйнувати. Ми п’ятнадцять років прожили. Не викреслиш їх за один день.

— Ти біля урвища викреслив.

Максим викликав охорону. Дмитра вивели, а Світлана дивилася йому вслід. Оксані здалося: у цьому погляді не здивування, а лють жінки, яку відкинули.

— Між вами справді була тільки робота?

— Вас це не стосується.

— Чому ж ви дивитеся на нього так, наче це вас він зрадив?

Світлана підійшла до ліжка.

— Мій чоловік добрий аж надміру. А такі, як ви, відразу сідають йому на шию. Гроші тепер є? От і знайдіть іншу клініку.

— Я лікуватимуся там, де вирішила.

— Вам тут поки що нічого вирішувати, — сказав Максим, який саме ввійшов, звертаючись до Світлани. — З пацієнтами в моїй клініці так не розмовляють.

— У твоїй? Ми її разом створювали.

— Тим паче пам’ятай, для кого створювали.

Виходячи, Світлана грюкнула дверима.

За два дні незалежний фахівець підтвердив запропонований план операції. Максим усе ж запропонував Оксані переведення до великого медичного центру: хотів уникнути особистої зацікавленості.

— Більше не хочете мене лікувати?

— Хочу, щоб ви обирали хірурга, а не дякували людині, яка знайшла вас на дорозі.

— Другого лікаря я вислухала. Своїм хірургом я обираю вас.

Операцію призначили через тиждень. До неї Оксана оформила в нотаріуса необхідні документи, внесла плату за лікування й окремо розпорядилася: якщо виникнуть ускладнення, Дмитро не повинен ухвалювати за неї медичні рішення.

Увечері Максим зайшов перевірити, як вона почувається.

— Страшно?

— Дуже.

— Так буває.

— Вам теж?

— Якщо хірург зовсім перестає боятися, він стає небезпечним.

Уранці Оксану повезли на операцію. Перш ніж подіяв наркоз, вона встигла побачити очі Максима над хірургічною маскою. Майже сім годин знадобилося, щоб звільнити стиснену ділянку й зафіксувати хребет.

Опритомнівши, Оксана виявила, що ноги досі нерухомі.

— Усе-таки не вийшло, — прошепотіла вона.

— Зараз іще рано судити, — відповів Максим. — Зачекаємо, поки мине післяопераційна реакція. Після цього розпочнемо відновлення.

Дотик до лівої стопи вона відчула на третій день. На п’ятий спромоглася ледь помітно поворухнути пальцем — і заплакала, сміючись крізь сльози.

— Із цього руху робота лише починається, — попередив Максим. — До перемоги ще далеко.

З коридору за ними спостерігала Світлана. Її злила не увага чоловіка до Оксани, а те, що пацієнтка набиралася сил саме тоді, коли клініка слабшала. Уже надійшли два банківські попередження про прострочення. Постачальник зник, отримавши гроші; через несподіваний для Максима податковий борг операції за рахунками обмежили.

Світлана принесла чоловікові теку.

— Нам залишили один вихід: інвестор сплатить борги, а натомість отримає п’ятдесят один відсоток.

— Що за інвестор?

Вона назвала компанію.

— Уперше чую.

— Ти ж зайнятий операціями. Фінансами займаюся я.

— Тоді хто довів їх до такого стану?

Світлана зблідла.

— Мене звинувачуєш?

— Вимагаю незалежної перевірки.

— На неї вже немає часу. Банк погрожує невдовзі забрати будівлю.

— Отже, я сам розмовлятиму з банком.