Чоловік запропонував мені переїхати в гуртожиток, щоб його мати могла здавати мою квартиру, але моя відповідь швидко змінила розмову

Галина Степанівна залишилася стояти перед завалами синових речей.

— Ти про це пошкодуєш, — гаркнула вона. — Тарасе, ходімо. Нехай сидить тут сама, як сич. Подивимося, як вона без чоловічого плеча завиє.

Тарас, згорбившись, узявся за ручки сумок. Він кинув на Оксану тужливий, зацькований погляд. Він сподівався, що зараз вона розсміється, скаже, що це жарт, і пустить його назад до телевізора.

Але Оксана ніби закам’яніла, мов гранітний пам’ятник правосуддю. Вона грюкнула дверима просто перед червоним, роздутим від обурення обличчям свекрухи. Клацання нового замка прозвучало як фінальний акорд.

У квартирі стало тихо. Оксана пройшла на кухню, налила собі свіжого чаю, відрізала солідний шматок медівника й сіла біля вікна. На душі було до непристойності легко.

Жодного стресу, жодних сліз. Лише приємне відчуття позбавлення від сміття у своєму житті. А от для Тараса почалися справжні випробування на виживання…