Чоловік зажадав замовити дорогий обід для своєї матері коштом дружини, але один документ швидко змінив розмову

— Моя премія відкладена на ремонт ванної, Олеже. Труби гудуть, як пароплав перед відплиттям. Яка осетрина!

Свекруха театрально зітхнула, приклавши долоню до грудей.

— Ось вона, сучасна молодь. Жодного пієтету перед старшими. Я піду. Мені треба ще вибрати солідну шкіряну папку для документів. Дермантин мене більше не влаштовує.

Вона велично розвернулася на рипучих підборах і попливла до виходу. Олег метнувся в коридор, подав матері пальто, довго кланявся й шанобливо зачинив за нею двері.

Потім він повернувся на кухню, напустивши на себе вигляд суворого патріарха.

— Оксано, ти поводишся некрасиво, — почав він, заклавши руки за спину й почавши міряти кроками метр вільного простору між холодильником і столом. — Мама досягла вершини. Це треба відзначити. Зроби замовлення.

— Із моїх особистих заощаджень — на шматок риби, який перетравиться в шлунку швидше, ніж я встигну сказати «сантехнік»? Ні. Хочеш святкувати — бери підробіток.

Олег надувся, як миша на крупу.

Він був майстром спорту з надування щік і ображеного сопіння. Увесь наступний тиждень він нагадував вередливого підлітка, в якого забрали приставку. Чоловік нарочито голосно зітхав, грюкав дверцятами шафок і вголос міркував про те, як важко жити з людиною, позбавленою емпатії та родинних почуттів.

Галина Петрівна теж не давала забути про себе. Вона телефонувала Олегові щовечора, і синочок неодмінно вмикав гучний зв’язок, щоб Оксана гарантовано чула нові вимоги свекрухи.

— Олежику, запам’ятай, а краще запиши! — мовив із динаміка голос новоспеченої директорки. — Нехай твоя дружина врахує, що під осетрину потрібне овальне блюдо. Квадратний варіант — це моветон. У нас у раді директорів такого не схвалюють. І купіть тканинні серветки. Паперові лишіть для своїх буденних перекусів.

Оксана вислухала це, сидячи за ноутбуком.

Її пальці пурхали по клавіатурі. Вона не скандалила, не плакала. Вона не жбурлялася в чоловіка сковорідками.

Оксана мала іншу суперздібність. Вона вміла логічно мислити й ставити правильні запитання пошуковим системам.

«Тридцять років крутилася в бухгалтерії, — крутилося в голові Оксани. — Оклад підняли на п’ять тисяч. Фірма з трьох людей. Засновники раптом оцінили потенціал пенсіонерки, яка плутає браузер із текстовим редактором і має слабкий зір».

Жінка фиркнула. Алгоритми в її голові ніби отримали команду «Фас!» і почали вибудовувати просту й зрозумілу логічну схему.

Справжні бізнесмени не ставлять біля керма бухгалтера пенсійного віку просто з доброти душевної. Залишалося лише знайти підтвердження її думкам у величезному й безмежному просторі інтернету.

Вона відкрила офіційний портал перевірки юридичних осіб. Ввела назву контори Галини Петрівни — фірма «Спецторгснаб». Екран блимнув кілька разів, підвантажуючи дані з єдиного державного реєстру.

Жінка відкинулася на спинку крісла. Губи самі собою розтягнулися в широку, майже хижу усмішку.

— Ну треба ж! — прошепотіла вона, пробігаючи очима по червоних маркерах на екрані. — Яка приголомшлива кар’єра…