Чому на церемонії прощання дід раптом зблід

Вона поклала квіти біля пам’ятника, провела пальцями по фотографії й замовкла, не відриваючи погляду від обличчя на знімку. Очі здавалися такими живими, що дівчині вчулося, ніби батько ось-ось заговорить із нею.

А втім, так воно і було. Павло дуже хотів заговорити. Але подумки звернувся до свого батька, з яким його пов’язувала міцна невидима нитка: «Дякую, тату. Пишаюся тобою й люблю».

Трохим Петрович нічого не зміг відповісти. Він тільки підвів голову й крізь сльози, що застилали очі, подивився на небо. І тієї ж секунди дощ припинився, а землю осяяло сонце.

— Тато почув тебе, Ніко. Бачиш, що сталося? Подивися навколо, — сказав старий.

— Так, — тихо відповіла дівчина.

Вона міцно притулилася до його зморшкуватої щоки й поцілувала її.

— Ми будемо разом. Завжди разом, — прошепотіла Вероніка.

Усе тільки починається. І завтра буде новий день.