Циганка побачила жінку в поїзді й попросила пересісти
Наприкінці квітня, буквально за три тижні до призначеного весілля, Андрій раптово й тяжко захворів. Звичайний, здавалося б, весняний грип несподівано ускладнився тяжкою двобічною пневмонією. Його терміново повезли до обласної лікарні, де він провів на антибіотиках і крапельницях майже три повні тижні, а в перші дні лікарі й узагалі говорили про серйозний ризик для життя.
Марина весь цей тривожний час майже безвиїзно просиділа в найманій кімнатчині неподалік від лікарні, уривками навідуючи нареченого й не змикаючи очей від тривоги. А 10 травня, за тиждень до призначеного весілля, у Віктора Петровича був день народження. Кругла, урочиста дата — 60 повних років, яку він, усупереч власній звичці не любити зайвої пишноти, цього разу вирішив відзначити з розмахом.
Зібрав у себе на базі «Сокіл» чоловік сорок гостей з усього району, накрив довгі столи просто у дворі просто неба, найняв гармоніста і навіть невеличкий духовий оркестрик з області. Він сам приїхав по Марину до обласного центру рано-вранці, у дощовику, мокрому від весняного дощу, і майже пів години тихо, рівно, лагідно вмовляв її поїхати з ним хоча б ненадовго, лише на вечір. Що до нього в палату їй сьогодні все одно не можна, що за сином наглядають найкращі лікарі області, що нареченій перед весіллям неодмінно треба показатися людям, раз до урочистості лишається всього тиждень, а сам він неодмінно, особисто, під свою честь відвезе її назад на ніч, якщо вона того захоче.
Вона довго відмовлялася. Він не сперечався й не наполягав. Він просто сів поруч на жорстку лікарняну лаву біля входу до відділення і раптом заговорив про її покійну бабусю, яку, як виявилося, добре й тепло пам’ятав іще з давніх часів.
Про те, як Марія Василівна в найголодніші дев’яності роки вишивала посаг чи не половині селища зовсім безплатно, бо в людей тоді грошей і близько не було, а весілля й народження все одно траплялися своєю чергою, життя ж не питає. Через пів години такої тихої розмови Марина сама, без жодного видимого тиску, встала й пішла збирати нехитру дорожню сумку. І всю довгу дорогу назад до селища потім ніяк не могла до пуття зрозуміти, в який саме момент вона передумала.
Той вечір вона згодом згадувала лише уривками, але зате дуже яскраво, ніби окремими спалахами на тлі суцільної темряви. Як її відвели нагору, до гостьової кімнати на другому поверсі, перевдягтися перед прийомом гостей, як Лариса Михайлівна мовчки внесла на дерев’яних плічках світло-сіру шовкову сукню, що сиділа точно по фігурі, і коротко, майже сухо сказала: «Надягніть, вам дуже пасуватиме». Як за довгим святковим столом її представляли по колу одразу багатьом незнайомим людям, і чужі імена провалювалися в пам’яті, зовсім не затримуючись.
Як близько дев’ятої вечора їй раптом стало жарко й по-справжньому душно від багатолюддя, і вона вийшла на простору дерев’яну веранду трохи подихати свіжим нічним повітрям. Як, повернувшись назад до будинку хвилин за десять, хтось, вона так згодом і не змогла згадати, хто саме з гостей чи домашніх, підніс їй на таці чашку гарячого трав’яного чаю, лагідно сказавши при цьому: «Ви сьогодні зовсім бліда, випийте швидше, зігрієтеся». Чай виявився міцний, трохи гірчив на язиці, з виразним незвичним присмаком якихось лісових чи степових трав, яких вона раніше не куштувала.
Вона випила його майже до дна, до останнього ковтка. А далі в її пам’яті йшов обрив — не сонне забуття, не туманна імла, а саме чіткий, рівний обрив, ніби саму кіноплівку життя розрізали гостро нагостреними ножицями й склеїли наново, вже зовсім в іншому місці, без жодного стику, без жодного проміжного кадру. Наступне, що вона виразно пам’ятала, був уже ранок, рівно пів на восьму, за круглим підлоговим годинником у кутку кімнати.
Вона лежить поверх покривала, повністю одягнена, у тій самій гостьовій кімнаті нагорі. У горлі в неї лячно сухо, в роті стоїть дивний, виразно металевий присмак, а голова важка, ватяна, ніби чужа, ніби зовсім не своя. Сукня на ній сиділа якось нарочито криво, бічна блискавка виявилася застебнутою не доверху, як належало, а лише до середини спини.
На внутрішньому згині лівого ліктя темніла маленька, акуратна, кругла цятка, в обрамленні невеликого синця, завбільшки приблизно з монету. Вона вирішила тоді, нашвидкуруч і не надто замислюючись, що просто сама невдало заснула за святковим столом від накопиченої за місяць утоми й духоти в переповненій гостями залі, і свідомо не стала розвивати цю неприємну думку далі, надто вже не хотілося псувати свято ні собі, ні тим більше майбутній родині. За кілька днів після свята Андрія нарешті благополучно виписали з обласної лікарні…
