Дівчинку з інвалідністю залишили на добу в чужих людей, а вранці мачуху чекало несподіване відкриття

— Я знала, що вона мене ненавидить. Але щоб так… Навіщо тато взагалі одружився з нею?

— Він був самотній, втомлений, хотів для тебе дому й турботи. Він помилився. Але він залишив тобі шанс. У мене є невелика квартира. Там можна жити спокійно. Я найму жінку, яка допомагатиме тобі по господарству. Документи ми приведемо до ладу. Головне — лікування. Твій батько вірив, що поліпшення можливе. Я теж хочу за це боротися.

— Але я не зможу сама… — Дарина безпорадно глянула на візок.

— Одразу — ні. Тому поруч будуть люди. Я не обіцяю чудес, але обіцяю, що ти більше не будеш сама з Оксаною. І ще: її вчинок не можна лишати без наслідків. Я збираюся передати докази слідству.

— У вас є докази?

— Достатньо. Гроші, домовленість, свідки. Я не хотів діяти різко, доки не поговорю з тобою. Рішення має бути твоїм. Ти згодна поїхати?

Дарина довго мовчала. Їй було страшно. Кімната, яку вона ненавиділа, все ж була звичною. За її дверима стояло колишнє життя — жорстоке, принизливе, але зрозуміле. А за порогом чекала невідомість. Та залишатися після почутого було неможливо.

— Так, — нарешті сказала вона. — Я поїду з вами. Тільки мені треба взяти речі.

Мирон кивнув.

— Збирайся спокійно. Оксана до ранку не вийде. Вона зробила все, щоб нічого не чути.

Дарина відчинила шафу. Речей виявилося зовсім небагато: невелика валіза, сумка з документами й кілька особистих дрібниць. Мирон здивувався, коли зрозумів, що це все.

— Більше нічого не береш?

— Усе потрібне тут. Та й куди мені багато? На візку зайвого не повезеш.

У її голосі прозвучала така втома, що Мирон обережно поклав руку їй на плече.

— Не здавайся, Дарино. Твій батько завжди казав тобі триматися. Тепер я скажу те саме. Ми лікуватимемося, шукатимемо лікарів, проходитимемо реабілітацію. Крок за кроком.

Ці слова чомусь повернули їй подих. Так говорив батько — не голосно, без порожніх обіцянок, але з тією впевненістю, за яку можна було вхопитися.

Вони вийшли тихо. Мирон узяв Дарину на руки й поніс до машини. Двоє чоловіків винесли візок і речі. Оксана в цей час спала у спальні, оглушена музикою й власними мріями про легкі гроші…