До моргу доправили загиблого солдата, але під час огляду патологоанатом виявив несподівану деталь

Дізнавшись про план, Гнатюк довго не погоджувався. Він уже одного разу дивом вивів доньку з-під загрози й не хотів знову ставати приманкою. Однак імовірність того, що формули опиняться в терористів, не дозволяла просто повернутися до моргу й забути почуте.

Він уявляв, що знову наражає Дарину на небезпеку, і від цієї думки хотілося відразу відмовитися. Рішення однак доводилося ухвалювати самому: страх за родину нікуди не зник, але тепер поруч із ним стояло розуміння того, скільки інших родин може постраждати, якщо злочинців не зупинити.

Йому належало представити членам «Спрута» матеріали про новий біологічний агент. Підготовлені експертами документи були цілком вигаданими, але виглядали переконливо навіть для фахівця. Зустріч мали провести у великому прибережному місті за кордоном, куди лікар вирушав під виглядом учасника медичної конференції.

Перед вильотом Бондаренко повторив інструкції:

— Головна ціль — регіональний координатор із позивним Доктор. Ми не знаємо ні його імені, ні зовнішності. Наші люди будуть поруч, але ти не повинен шукати їх очима.

— Якщо покупці вимагатимуть доказів, яких у мене немає?

— Не сперечайся і не квапся. Дай нам час зрозуміти, хто перед тобою. У критичній ситуації вимов умовну фразу.

Перші два дні після приїзду Олег Петрович справді відвідував медичні семінари. Він реєструвався на лекції, спілкувався з колегами й повертався до ділового готелю, створюючи бездоганну легенду. Дзвінок надійшов на третій день.

Звичайні розмови про діагнози й дослідження здавалися майже нереальними на тлі майбутньої зустрічі. Лікар уважно дотримувався розкладу, не знаючи, хто з людей у холі прикриває його, а хто стежить за ним за дорученням синдикату. Навіть у номері він уникав уголос повторювати заготовлену історію.

— Докторе Гнатюк? Спільні знайомі рекомендували вас як людину, якій можна довіряти.

— Я слухаю.

— Сьогодні о восьмій вечора приходьте до ресторану в старому кварталі. Запитайте столик, замовлений на ім’я Мирон.

За потрібним столиком на нього чекав елегантний чоловік середніх років у дорогому костюмі. Він назвався Адріаном і говорив із ледь помітним іноземним акцентом.

— Мені повідомили, що у вас є рідкісний товар.

— Можливо. Але спершу я маю переконатися, що ви здатні виконати умови угоди.

Адріан усміхнувся:

— Назвіть їх.

Гнатюк поклав на стіл флешку.

— Тут формула нового біологічного агента, створеного в закритій лабораторії. Інкубаційний період — три доби, смертність сягає дев’яноста відсотків, відомої протиотрути немає.

В очах співрозмовника спалахнув непідробний інтерес.

— Яка ціна?

— Дуже велика сума і гарантії безпеки для мене й доньки.

— Мені потрібна згода партнерів. Завтра тут буде людина, уповноважена ухвалювати такі рішення.

— Пропозиція діє недовго.

Наступного вечора місце Адріана посів високий худорлявий чоловік із пронизливим поглядом.

— Можете називати мене Доктором, — відрекомендувався він.

Гнатюк придушив хвилювання: перед ним була головна ціль операції…