Господарі відмовилися від нього через зовнішність, але його історія отримала несподіване продовження

Прилад пискнув. Лікар записав цифри, відкрив базу й насупився.

— Зареєстрований на Валерію Левченко. Покупка свіжа, телефон указаний. Але чип підтверджує лише власника, а не те, як щеня опинилося на вулиці.

Олеся опустилася на стілець. Пончик видерся їй на коліна й уп’явся крихітними лапками в рукав.

— Якщо вона скаже, що я його вкрала?

— Тоді вам потрібні докази. Свідки, записи камер, повідомлення, будь-які сліди. І заяву краще подати самій, не чекати, поки вони оформлять свою версію першими.

У найближчому відділку її вислухали без особливого запалу. Черговий чоловік позіхав, повільно перечитував пояснення й постукував ручкою по столу.

— Камери в магазині стоять?

— Так.

— Запитаємо. Але якщо власник скаже, що вони не працюють…

Він не закінчив фразу. Олеся й без того зрозуміла: ніхто не воюватиме за неї, якщо вона сама не принесе правду майже готовою.

Вона повернулася до провулка за салоном. Сміттєві баки стояли там само, під козирком виблискували краплі. Над задніми дверима сусідньої пекарні блимав червоний вогник камери. Олеся згадала, як місяць тому господиня скаржилася на зниклий ящик масла й поставила спостереження.

У пекарні пахло теплою здобою, корицею й чимось домашнім, від чого в Олесі раптом защипало в носі. За прилавком стояла Галина — вона впізнала її одразу.

— Олесю, на тобі лиця немає. Що сталося?

Олеся розповідала уривчасто, збиваючись, витираючи долонею сльози, що виступали. Галина слухала, не перебиваючи. Потім закрила касу, повісила на ручку табличку й кивнула в бік підсобки.

— Записи тиждень тримаються. Ходімо дивитися.

На старому моніторі провулок був сірий і розмитий. О 20:43 з’явилася Валерія. За нею — Роман. Чоловік у темній куртці поставив переноску біля контейнера. Валерія нахилилася, сказала щось без звуку, але з руху руки було ясно: їй гидко навіть дивитися. За кілька хвилин вони пішли.

А потім на екрані з’явилася Олеся. Вона стояла нерухомо, ніби не вірила власним очам, потім підняла переноску й притисла до себе.

— Ось, — ледь чутно сказала вона. — Ось воно…