Гості розраховували безплатно відпочити й поїсти, не підозрюючи, що господиня заздалегідь змінила правила

Галина Петрівна залишилася сидіти, важко дихаючи. Вона довго дивилася на хвіртку, ніби все ще сподівалася, що молодший син повернеться з вибаченнями й виконає її єдине прохання. Потім жінка перевела погляд на Ларису.

Невістка нічого не сказала. Зараз Галині Петрівні не потрібні були ні нагадування про минулий скандал, ні тріумфальне підтвердження чужої правоти. Вона сама побачила ту саму байдужість, яку раніше виправдовувала й захищала.

Лариса підвелася, взяла ніж і присунула коробку з привезеним тортом.

— Поставити чайник, Галино Петрівно?

Свекруха повільно кивнула.

— Постав, Ларисо.

На літній кухні Лариса наповнила чайник водою й натиснула кнопку. Через вікно вона побачила, як Роман сів поруч із матір’ю, обійняв її за плечі й подав хустинку. Галина Петрівна витирала сльози, а він щось тихо їй говорив.

Лариса дістала із сушарки чашки й одну по одній розставила їх на таці. Робила вона це спокійно, без метушні. Образи не зникли, і те, що сталося, не стало приємнішим лише тому, що правда нарешті стала очевидною. Але відтепер ніхто вже не міг назвати її жадібною лише за небажання без кінця оплачувати чужу нахабність.

Чайник почав шуміти. За вікном Роман, як і раніше, сидів поруч із матір’ю, а решта родичів мовчали за скромним столом. Ювілей тривав без шашлику, зате вперше — без колишнього вдавання.

Лариса взяла тацю й попрямувала до гостей. Правила, про які вона стільки разів намагалася домовитися спокійно, нарешті стали зрозумілими всій родині. Ціна виявилася неприємною, але межу було проведено: до її дому більше ніхто не приїде з порожніми руками, заздалегідь розраховуючи на чужі гроші, працю й мовчання.