Гості розраховували безплатно відпочити й поїсти, не підозрюючи, що господиня заздалегідь змінила правила

— Мамо, навіщо одразу влаштовувати розмову при всіх? — протягнув Олег. — Ми думали, що ти сама купиш м’ясо, а потім ми розрахуємося. На роботі закрутилися й забули.

Галина Петрівна застигла. Її погляд ковзнув по порожніх руках Інни, затримався на синові, який уже далі жував ковбасу, а потім перемістився на Романа й Ларису. Над притихлим столом виразно гудів джміль, що кружляв біля клумби.

— Забули? — голос жінки затремтів. — Я ж окремо просила вас допомогти. Чесно сказала, що грошей вистачить тільки на овочі.

— Та годі, не починай, — відмахнувся Олег. — Роман приїхав машиною. Нехай швидко з’їздить у магазин і візьме хоча б сосиски. Романе, з’їздиш?

Роман подивився на брата, потім на матір. Очі Галини Петрівни почервоніли: їй було боляче не лише через зіпсоване свято, а й через приниження перед запрошеними родичами.

Він відсунув стілець.

— Ні, Олеже, я нікуди не поїду.

Слова прозвучали без крику, але за столом стало ще тихіше.

— Твоя машина теж стоїть біля хвіртки. Бери ключі, сам їдь у магазин і купуй їжу за свої гроші. Мати попросила саме вас допомогти з ювілеєм, а ви знову з’явилися ні з чим.

Олег побагровів.

— Вирішив при матері мною командувати?

— Так, якщо інакше ти не розумієш. Магазин недалеко. Купи нормальні продукти, привези їх, а потім повертайся до столу.

Лариса не втручалася. Вона дивилася на чоловіка й бачила, що тепер він говорить не з бажання підтримати її в давній сварці. Роман нарешті сам розгледів у поведінці брата те, від чого раніше старанно відвертався.

Інна різко підвелася.

— Ходімо, Олеже. Нас і тут вирішили дорікати їжею.

Вона схопила сумку й пішла до виходу. Олег, тихо лаючись, рушив слідом. Максим і Кирило встигли взяти ще по шматку ковбаси й, продовжуючи жувати, неохоче поплелися за батьками. За мить хвіртка з різким стуком зачинилася за всією родиною…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇