Хлопець дозволив собі зайве на її адресу, не знаючи однієї важливої деталі про незнайомку

— Я хочу вміти захищатися, — сказав один хлопець.

— Мою молодшу сестру цькують. Покажеш їй хоча б кілька прийомів?

— Правда, що ти ніколи не програвала?

Дарина розгублено глянула на Марію. Психологиня відповіла підбадьорливою усмішкою.

— Після уроків спортзал вільний. Упевнена, директор дозволить відкрити клуб самооборони, якщо заняття відбуватимуться під належним наглядом.

— Я не хочу вчити їх насильства.

— Тоді вчи захищатися. Вчи впевненості й витримки. Покажи таким, як Софія, що їм не треба все життя почуватися жертвами. Сьогодні ти перемогла не лише Кирила. Усі побачили: мучителі мають над оточенням лише ту владу, яку їм поступаються зі страху.

Дарина обвела поглядом обличчя довкола. Більше ніяких нелегальних арен і масок. Їй пропонували не приховувати власну силу, а допомогти наляканим підліткам віднайти свою й навчити фізично міцних відповідати за кожен рух.

— Добре, — погодилася вона після довгої паузи. — Але займатимемося правильно: без помсти й агресії. Тільки дисципліна й захист.

Радісний вигук, що злетів під стелю, напевно, почули далеко за межами школи.

За шість місяців той самий зал мав зовсім інший вигляд. Шістдесят учнів стояли рівними рядами й повторювали основні захисні позиції. За безпекою занять стежив досвідчений тренер Василь Романюк. Серед учнів була Софія Дорошенко, яка більше не намагалася розчинитися в стіні. Павло Костенко відновився й повернувся до занять. Навіть Владислав Мельник, який дав свідчення проти колишньої компанії, попросив прийняти його до клубу.

— Запам’ятайте, — сказала Дарина, проходячи між рядами. — Сила потрібна не для того, щоб ранити. Вона допомагає захищати важливе, підводитися після падіння й ставати щитом, а не зброєю.

Учні хором повторили її слова.

Біля стіни в інвалідному візку сидів Олег Савчук. Покарання йому пом’якшили з огляду на зізнання та свідчення проти колишньої компанії, але пережитий сором ледь не згубив його: хлопець спробував заподіяти собі шкоду й дивом вижив. Після тяжкої кризи він проходив тривалу реабілітацію й поки пересувався у візку. Олег приходив на кожне тренування, але не брав участі — лише мовчки спостерігав, вбирав почуте й, можливо, потроху зцілювався.

Новий учень, нещодавно переведений до школи, підняв руку.

— Сенсей Дарина, це правда, що ви жодного разу не програли?

Вона усміхнулася.

— Я програвала багато разів, просто не у фізичних поєдинках. Програвала щоразу, коли дозволяла страху ухвалювати рішення. Коли мовчала, хоча комусь була потрібна допомога. Коли застосовувала вміння заради болю, а не заради захисту…